Природно-географічний ландшафт місцевості села сприяв заселенню людей в давні часи. Як свідчать історичні джерела та археологічні дослідження, заселення району розпочинається в епоху неоліту, завершального етапу кам’яного віку (6 тис. до н. е. — 4 тис. до н. е.) і мідно-кам’яного віку (4 — 3 тис. до н. е.).

Найближчі такі поселення епохи неоліту виявлені поблизу сіл Заболотове і Червоний Ранок.

Поселення доби бронзи (3 — 1 тис. до н. е.) знайдені як на території району, так і в селі Ленінське, про що свідчить археологічна інформація.

Поселення багатошарове — 2,2 км на південний захід від південно-західної околиці села. Займає край першої надзаплавної тераси правого берегу р. Сейм в урочищі Поділ. Поселення виявлене сумськими археологами А. Обломським та Р. Терпиловським у 1990 році.

Розміри поселення — 190 м на 150 — 100 м, висота над рівнем заплави — 1 — 1,5 м. Потужність культурного шару становить 0,5 м, розораний на глибину до 0,3 м. На території поселення було знайдено матеріали епохи бронзи, про що свідчать уламки горщиків з пальцевими вдавленнями та фрагменти середньовічних амфор з червоної глини 8 — 9 ст.

Біля села Любитове виявлено два поселення епохи бронзи і раннього залізного віку (поч. 1 тис. до н. е.).

Крім поселення, яке вказано вище, виявлено ще два поселення і досліджено два городища.

Поселення розвинутого середньовіччя — 1,5 км на південний захід від південно-західної околиці села, займає плато корінного берега за 120 — 130 м на північний захід від городища в урочищі Лобанова Гора. Поселення виявлене А. Обломським та Р. Терпиловcьким у 1990 році.

Висота над рівнем заплави становить 62 м від рівня правого берега річки Сейм. Потужність культурного шару — 0,4 м. Розміри поселення — 200 м на 100 — 50 м. Поселення задерноване. На територіїї цих поселень виявлено матеріали переважно епохи Київської Русі.

Поселення раннього залізного віку — 2,5 км на південний захід від південно-західної околиці села. Займає край корінного берега за 120 — 130 м на північний захід від городища в урочищі Наталин Пісок. Поселення виявлене А. Обломським та Р. Терпиловським у 1990 році.

Висота над рівнем заплави становить 1 — 3 м. Потужність культурного шару — 0,4 м, розоране на глибину 0,3 м. Розміри поселення — 300 м на 50 м. На території поселення було знайдено матеріали другої — третьої чверті н. е. —  груболіпна кераміка та уламок біконічного глиняного пряслиця.

Городище Лобанова Гора згадується в історичних джерелах як захисне укріплення.

«Лобанова гора… искусством обращена в укрепление… укрепление, защита против хищных кримцев.»
«…из поселенцев Спасского и Жолдаков… составлялась пехотная рота. Им-то принадлежало одно из укреплений Спасского» [17, с. 414].
«В Спасском замок и городок, ныне уже почти невидные, а в верст от Спасского Лобанова гора, искусством обращенная в укрепление.
У села Спасского имеется насыпь колесообразной формы, с приезда от села Алтыновки до 3-х сажень.» [16, с. 3]

Археологи А. Обломський та Р. Терпиловський, які досліджували дане городище, зібрали таку інформацію.

Городище — 1,5 км на південний захід від південно-західної околиці села. Займає високий мис правого корінного берега р. Сейм в урочищі Лобанова Гора. Розміри майданчика — 140 м на 30 — 40 м, висота над рівнем заплави становить 35 м. З південно-східного та південно-західного боків мис обмежений двома ярами, з напільного боку укріплений ровом глибиною 1,5 — 2 м та валом висотою 2,5 м.

Майданчик городища зайнятий лісонасадженням, частково пошкоджений ямами скарбошукачів. Із зачисток ям походить переважно гончарна кераміка періоду Київської Русі.

З появою у продажу металошукачів городище зазнало великих втрат, напевно в шарі землі були металеві речі, які забрали так звані чорні археологи.

Щоб не допустити втрати речових джерел, у 2010 році вчитель історії В. М. Цикунов, вчитель географії М. М. Щербань та учні старших класів провели своє дослідження городища. Було виявлено фрагменти ліпного і гончарного посуду, кістки тварин, в тому числі із слідами їх обробки людиною, залишки вогнищ, фрагмент кінського вудила та фрагмент кераміки з блискучою поверхнею.

У результаті дослідження виявлено, що вся поверхня височини засипана чорноземом з потужним шаром до глини (до 1,10 — 1,20 м), у цьому шарі і знаходилися археологічні джерела. Уламки ліпного і гончарного посуду були достатньо чималими, з орнаментами, вінчиками і днищем. Передня частина городища дуже крута, десь під 60 градусів.

Знайдені джерела оглянула археолог з м. Сум Лариса Білинська, яка визначила, що фрагменти ліпного посуду відносяться до скіфського періоду (7 — 4 ст. до н. е.), зазначивши при цьому, що, можливо, спочатку це було скіфське городище. Фрагменти іншої кераміки відносяться до епохи існування Давньоруської держави (ХІІ — ХІІІ ст.).

Знайдені матеріали зберігаються в краєзнавчому музеї Ленінської школи.

Лобанова Гора, як назва і урочища, і городища, в історичних джерелах не згадується. Аналізуючи інші історичні джерела, словникові поняття, з цього питання виникли деякі припущення.

По-перше, назва за прізвищем. У районній газеті, яка раніше називалася «Маяк комунізму», від 10.09.87 р. опублікована стаття викладача Глухівського педагогічного інституту М. Стожка «Вони воювали за Вітчизну», де він вказує, що кролевецькі козаки в 1812 році входили до складу 3-го Чернігівського полку. За наказом малоросійського генерал-губернатора князя Лобанова Ростовського 18 вересня розпочався наступ на м. Рогачов. Так з’явилася згадка про прізвище Лобанов. Городище було військовим укріпленням, на честь керівника цього укріплення чи військового діяча і було дано йому назву. Лобанове урочище включає чималу земельну ділянку, якою міг володіти дворянин чи козак на прізвище Лобанов.

По-друге, назва походить від слова «лоб». Лобова, тобто передня частина височини, виходила до колись великої річки з дуже крутим високим схилом. З цієї височини відкривається чудовий огляд місцевості, що було важливим фактором для спостережень.

Інше городище досліджував у 1947 році археолог І. Ляпушкін, довівши, що воно відноситься до періоду Давньоруської держави (ХІІ — ХІІІ ст.).

Городище давньоруське — 1 км на захід від села, на лівому березі безіменного струмка, за 3 км від правобережної частини заплави річки Сейм, на невисокому мисі. Висота мису над заплавою — 4 — 5 м, він обмежений ярами та засаджений сосною.

Майданчик городища має округлу в плані форму, з усіх боків його обмежено валом висотою від 2 до 4 м та шириною 4 —5 м. З північного боку помітні сліди в’їзду у вигляді перемички шириною 4 м. Діаметр майданчика — від 35 до 40 м. Потужність культурного шару становить 0,6 м. З городища походять фрагменти гончарного давньоруського посуду, вугілля, кістки тварин.

У 2010 році вищезгаданими вчителями і учнями було проведено дослідження цього городища, яке має місцеву назву «Тарілка». Виявлені уламки гончарного посуду, кістки тварин, вугілля. Вал городища насипаний з піску, а зі сторони струмка — з річкового мулу. Археолог Л. Білинська зазначила, що знайдені історичні джерела відносяться до періоду Давньоруської держави (ХІІ — ХІІІ ст.).

На території населеного пункту місцевими жителями і так званими чорними археологами були знайдені наконечники списів, стріл, ковані гвіздки, монети періоду перебування місцевості під польською і російською владами та напевно інші цікаві історичні джерела, які поповнили колекцію скарбошукачів або були продані і назавжди втрачені для історії села.