В результаті перемоги Червоної Армії на Курсько-Орловському напрямку влітку 1943 року розпочалось звільнення території України.

2 вересня 1943 року війська 38-ї армії оволоділи обласним центром — м. Суми. У визволенні району брали участь 322-га, 70-та гвардійська, 226-та стрілецька дивізії та 9-й танковий корпус 60-ї армії.

В ніч на 2 вересня 1943 року танковий підрозділ з 9-го танкового корпусу захопив залізничну станцію м. Кролевець, закріпившись на західній і південно-західній околицях міста.

На кінець дня 2 вересня 70-та гвардійська дивізія вийшла на рубіж сіл Терехове-Алтинівка-Ленінське-Мутин. Німецькі війська організовано вели відступ, мінували дороги, невеликими підрозділами стримували наступ Червоної Армії, щоб дати можливість відвести основні сили у західному напрямку.

Невеликі бої були за визволення села Ленінське, про які дізнаємось з нагородних документів військовослужбовців одного з військових підрозділів.

28-му окремому розвідувальному батальйону 9-го танкового корпусу було поставлено завдання провести інженерну розвідку противника на предмет виявлення мінних полів, доріг, переправ. Старший лейтенант, командир взводу Болтушкін Анатолій Васильович, 1923 р. н., росіянин, зі своїм військовим підрозділом проводив інженерну розвідку мінних полів, доріг, переправ у районі м. Кролевець і с. Ленінське. Отримав поранення при розмінуванні доріг, але залишився на посту. Після виконання бойового завдання був направлений в госпіталь. Представлений до нагородження орденом Червоної Зірки. При визволенні с. Ленінське червоноармієць, кулеметник Молодцов Олексій Васильович, 1923 р. н., росіянин, полонив німецького солдата, знищив кулеметну обслугу, захопив кулемет з набоями. Представлений до нагородження орденом Червоної Зірки. В районі села Ленінське під обстріл ворожої авіації потрапили бронетранспортери, які загорілись. Сержант, механік-водій бронемашини Коваленко Дмитро Прокопович, 1917 р. н., українець, ліквідував пожежу, відремонтував бронетранспортер і продовжив виконувати завдання по переслідуванню ворога. Представлений до нагороди — медалі «За відвагу».

Про невеликі бойові дії повідомляють і свідки тих подій, які проживали в селі. Односельчани пережили і артилерійські обстріли, і нальоти ворожої авіації, внаслідок чого було спалено ряд будинків. Ворожі військові підрозділи відступали у напрямку р. Сейм, де пройшли більш кровопролитні бої. Разом з німецькими військами покинули село поліцаї, козаки, які активно служили німецькій окупаційній владі, брали участь у каральних акціях.

У другій половині дня 3 вересня 1943 року село було звільнене від фашистської окупації. Танки, бронемашини, піхотинці та інші підрозділи Червоної Армії пройшли маршем через село, переслідуючи відступаючого ворога. 4 вересня 1943 року всі дивізії вийшли за межі Кролевецького району, завершивши його визволення.

Після звільнення району у населених пунктах були розгорнуті польові госпіталі, у Кролевці — 3, Червоному Ранку — 3. У селах Добротові і Ворглі по два, в Обтове — 1, Ярославці — 5, через деякий час госпіталь 2418 був передислокований в с. Ленінське. У Ленінському перебувало — 7 польових госпіталів, 507-й ХППШ (хірургічний пересувний польовий шпиталь), 133-й ХППШ, 5184-й ХППШ, 5204-й ХППШ, 2418-й ХППШ, 475-й ТППШ (теравпетичний пересувний шпиталь), 4281-й інфекційний пересувний польовий шпиталь.

Начальником 507-го хірургічного пересувного польового шпиталю був підполковник Марк Іванович Шапіро. На сторінках Інтернету його син виклав історію даного госпіталю, де згадується і наше село.

К началу сентября 1943 года на левом крыле Центрального фронта, где действовала 60-я армия, наметился успех и командующий фронтом отдал приказ о переброске в этот район 13-й армии. В ночь на 1 сентября 1943 года начался форсированный марш вдоль линии фронта, а 8 сентября дивизии армии прибыли в район Кролевца. 507-й госпиталь был развернут в селе Ленинское Кролевецкого района и немедленно приступил к приему раненых, поступавших непрерывным потоком. К этому времени войска 60-й армии овладели Конотопом и развивали наступление на Бахмач и Нежин. Проработав в Ленинском до конца сентября, 507-й госпиталь в течение 1943 — 1944 годов еще девять раз менял свое место дислокации.

Село на деякий час перетворилось у лікувальний заклад. На допомогу військовим виділялись кінні підводи для підвезення поранених з місць проведення боїв.

Приміщення школи, сільські клуби були заповнені тяжкопораненими. Легко поранені розміщувались у будинках жителів села.

На деякий час жінки, молоді дівчата стали санітарами. Допомагали тяжкохворим, прали білизну, готували їжу, писали листи від імені тяжко пораненого воїна. Серед поранених в основному були росіяни і вихідці з інших республік. Так, легко поранений росіянин Плахін М. В. познайомився із сільською дівчиною, повернувся після війни, одружився і проживав у селі.

На жаль, в госпіталях не всіх хворих вдалось вилікувати. Тяжкі поранення, недосконала на той час медицина призвели до втрати біля двохсот військовослужбовців, серед них майор Івлєнков Федір Микитович, росіянин, з Пензенської області, кадровий військовий.

Поховання військовослужбовців відбувалось на місцевих кладовищах, а з 1958 року розпочалось перепоховання у Братську могилу на кладовище, яке розташоване у південній частині села. Там же перепоховані односельці, які були страчені денікінцями, військовослужбовці, які загинули у 1941 році. Пізніше на братські могилі був встановлений пам’ятник воїну-визволителю, який був перенесений з центру села.

Після звільнення села військовий польовий військкомат, ретельно перевіривши контррозвідкою, призвав до лав Червоної Армії чоловіків, якім виповнилось 18 років, і тих, хто з різних причин не був призваний в перші дні війни. Після перевірки були призвані юнаки, які служили окупаційній владі, але не брали участі у репресіях на окупованій території.

Відновлювались на селі радянські органи влади, колгоспи, розпочали роботу школа, бібліотека, налагоджувалась робота в колгоспних клубах.

Через те, що у двоповерховій школі був розміщений госпіталь, навчання учнів у 1943 році розпочалось у старому приміщенні школи, директором якої був Валовий Кузьма Григорович, а вже через деякий час школу очолив фронтовик Гузенко І. А.