Природній ландшафт села сформувався після танення льодовика. Підтвердження цьому — утворення довгих і глибоких ярів, які беруть початок з центру села, доходячи до Дніпровської низовини, велика кількість відшліфованого каміння, яке розкидане по всій місцевості. На південній околиці села навіть знаходиться великий камінь льодовикового періоду.
У цій же частині села є довгий і глибокий яр, який дістав назву Спасовий. Височина, з якої розпочинається яр, дістала назву Спасова гора. По цій дорозі в давнину спащани ходили до першої православної церкви Спас Луговий (пізніше — Спасо-Преображенська церква), яка була розташована на великому пагорбі серед болота. Цей яр та інші також стали місцем проживання людей. На сьогодні тільки в цьому яру ще залишилися житлові будинки. Горами місцеві жителі називають височини, які розділені ярами.
У ярах жителі села побудували греблі, у результаті чого утворилась ціла мережа ставків. Так, на фото зображена природна місцевість, де була збудована гребля і утворився ставок, який дістав назву Ленінський. У західній частині села, де протікає невеликий струмок, який бере свій початок на болотистій місцевості села, було також збудовано греблю, розширено русло струмка, у результаті утворився ставок, у якому вирощували рибу і який став чудовим місцем відпочинку для жителів села.
Станом на 2016 рік ставки знаходяться в занедбаному стані. Більшість з них замулені. Відбувається руйнація дамб. Новий ставок у 90-х роках було передано в оренду так званим підприємцям, які певний час користувались ним, а потім порізали на металолом верхню частину шлюзу. Вода стала протікати під дамбою, як наслідок, ставок повністю не наповнюється водою, береги заростають лозою. Тут же бере свій початок лісовий масив — заказник Ставище.
На північно-східній території села в давнину брали початок дві невеликі річки. Перша річка протікала по урочищу Ближнє, початок якої був із болотистої місцевості, друга ж протікала в урочищі Дальнє. Старожили села весь час пригадували річку з назвою Череп.
У результаті проведеного дослідження на стародавніх картах було знайдено населений пункт хутір Черепов, він же хутір Глушків, він же Лапшин. Назва хутора пішла від прізвища заможної людини, яка побудувала невелике підприємство з виготовлення вина [42, с. 302].
«У господина Черепова на хуторе Лапшине при колодце и ставке был винокурный завод, который за 1860 — 1861 года выкурил 12.384 5/10 вина [Кількість відер вина за рік. — Прим. ред.].» [42, с. 302]
Давня назва хутора напевно і дала назву річці Череп, яка протікає через яр до села Червоний Ранок (Божок) і впадає в басейн річки Сейм. Ця річка має відгалуження з яру і витікає в урочище Дальнє. Протікаючи по полях жителів Спаське, оминувши урочище Бакаї, річки з Ближнього і Дальнього урочищ зливаються в одне русло, води якого течуть через Ставище до Любитове, впадаючи в басейн річки Сейм. Ця річка в давнину була чималою по ширині, повноводною, недарма на її лівому березі, де бере початок Ставище, було побудоване Болотяне городище у вигляді тарілки (ХІІ — ХІІІ ст.). За місцем сходження річок в єдине русло була побудована гребля, у результаті чого утворився ставок Бакаї.
Те, що річка Череп брала початок з урочища Ближнє і впадала у ставок Книшів, не підтверджується через рельєф місцевості її протяжності і наповнення водою. Вода в ставку поповнювалася з невеликої заболоченої місцевості біля ставка, а також невеликого рівчака, по якому протікала вода із заболоченої місцевості, де сьогодні побудовані присадибні ділянки жителів села.
Із Середньоросійської височини відкривається чудовий краєвид на Дніпровську низовину. У підніжжя височини раніше протікала велика повноводна річка, яка утворила чимале болото. У результаті меліоративних робіт воно було висушене, і на даний час його територія використовується жителями села для вирощування сільськогосподарських культур та випасу худоби.
Для того щоб води, які утворювались під час розливу річки Сейм, не затоплювали осушені землі, були збудовані дамба та система невеликих каналів, насосна станція, яка подавала воду з каналів на зрошення земель, на яких вирощували овочеві культури. З ліквідацією колгоспу насосну станцію було демонтовано, зрошувальна система припинила своє існування.
За дамбою до річки Сейм знаходиться луг, на якому спащани заготовляли сіно. Ця територія заливалася водами, які з часом сходили, що сприяло росту трав. Тут багато озер, протікає річка Сейм, що давало змогу населенню займатися рибальством для власних потреб. Сінокоси були поділені між козаками, державними селянами, церквою та іншими. На сьогодні сінокосом користується приватне сільське господарство ПП «Агроспаське», яке виникло після розпаду колгоспу ім. Леніна.
Річка Сейм — притока Десни. Утворилась від злиття двох річок — Семи і Семиці на південних схилах Середньоросійської височини в Білгородській області, Росія. Довжина річки — 748 км, у межах Сумської області — близько 180 км. Середня глибина — 4 — 5 м. У минулому річка була судноплавною, річкові судна піднімалися вверх течією до м. Курськ
Із корисних копалин є невеликі запаси глини, піску, торфу. У селі працював цегельний завод з виготовлення червоної цегли. Популярністю у жителів села користується так звана білоглинка, яка дуже в’язка і чиста.
Місцевість має штучні лісні масиви, в яких водиться незначна кількість диких тварин, звірів, є гриби, малина, суниці, багате різнотрав’я.
У процесі розселення та трудової діяльності жителі села дали багато назв територіям, на яких були поля, пасовища, лісові масиві, де з’явилися перші поселення. Ці території дістали назву урочища — місцевість, яка відрізняється своїми особливостями (рослини, тварини, ґрунти тощо).
Серед них — урочище Спаса, місцевість розташована на пагорбі серед болота, біля якої протікала річка Брід і впадала в меншу річку Коноплянку. На цьому пагорбі була побудована перша православна церква Спас Луговий, яка й дала назву урочищу і селу Спаське.
Селище — місцевість перших поселень на пагорбі на лузі, недалеко біля річки Сейм. Ці поселенці започаткували село Любитове, а деякі мешканці переселились на територію Спаського.
Кленовий Грудок — місцевість, розташована неподалік Селища.
Місцевість серед болота, яка була придатна для випасання худоби, заготівлі сіна, дістала назву «дубровка». Дорогою, яка проходить від гори Шкуматка, ближче до лугу, ліворуч були три дубровки — дві Гракові і одна Рябичова. Цими місцями володіли заможні спащани, за їх прізвищами і були названі ці урочища. Праворуч, до річки Брід, були дубровки Хлівна і Виницька.
Праворуч від гори Шкуматка місцевість дістала назву Поділ, а ліворуч — Климишине. У північно-західній частині села знаходиться урочище Бакаї. Урочище Костричка розташоване за лісом, ліворуч від дороги на Алтинівку, праворуч — урочище Запорізьке, за ним — Меревичка.
За селом з північного сходу беруть початок два великі урочища — Ближнє і Дальнє. По них протікали дві річки в бік урочища Бакаї, ця місцевість була заболоченою. У результаті проведених меліоративних робіт утворилися додаткові площі землі для вирощування сільськогосподарських культур.
Урочище Совине — біля ставка Нового. Місцевість, розташована ліворуч після виїзду з Куликівки, дістала назву Балдивщина. У кінці Спасової гори, праворуч, — урочище Будище. Це місцевість, де виготовляли поташ, інакше кажучи, вуглекислий калій, для якого використовували золу (попіл) різних порід дерев. Приміщення та місце виготовлення поташу називали будами. Вирубані дерева складалися в конусоподібні будки, котрі спалювалися з метою одержання попелу, який проходив ще декілька стадій обробки, щоб одержати поташ у твердому стані. Поташ використовувався у виробництві паперу, скла, кришталю, фаянсу, виробництві мила, обробці шкіри, виготовленні ліків, для відбілювання полотна у щоденному селянському побуті. Будний промисел в межах Ніжинського полку у ХVІІ столітті не був поширений. Як писав О. Лазаревський, тут було мало хвойних лісів і недостатня кількість населення [48, с. 84]. Місцевість, розташована праворуч від межі земель Ленінського і Любитове, дістала назву Голубенкове.
Крім названих урочищ, є ще й такі, як Баницьке, Таракані, Ковальcьке, Кислянське, Крипине, Букове, Ставище та інші.
У центрі села висаджено невеликий парк із мішаних дерев, який є його окрасою.
Природа краю дуже мальовнича, зі своєрідним рельєфом місцевості, з орними полями, які межують з лісними масивами, багата травами, водними ресурсами, великим різновидом птахів і невеликою кількістю тварин та звірів.
Випускниця місцевої школи Ніна Задорожна до редакції районної газети подала поетичні рядки «Моє улюблене село», в яких розкрила красу природи села і його історію [39]:
Моє улюблене село, оте, що Ленінське і Спаське.
Тебе я зрадила давно й
залишила напризволяще.
Рідну хатину на Рогу, яку без сліз
згадати не можна,
Зросло в тій хаті шість дітей:
Сокольників і Задорожних.
В думках я лину в те село —
там мами пісня колискова,
Себе в нім бачу босоніж, де я мала пасу корову.
Веду її на повідку на Ближню, потім на Дальню Рудку.
Дивлюся, ніби в книжку я пильную — чи не їде Журка.
Боюсь, що Свердель прилетить, не їздить він, а мов літає
Й корову займе, й зажене на ферму, й штрафу закатає.
Пригадую я Сеньків Яр і Крипине, що так близенько,
Де ми малі рвемо щавель й квіти збираємо оберемком,
Які дзвіночки там ростуть! Таких ніде не зустрічала!
Смолянки пахнуть і гриби, стоять там красені дуби.
А як зозуля там кувала!
Не так, як тут, де я живу вже сорок літ, а звикнуть — годі…
В цегельні в нас жінки перуть й купаються малята голі.
Бувало, з лісу їдемо по стежці через жито —
Букет волошок нарвемо, найкращих диво квіток!
Пономаренкове манить, там рижиків росте багато.
Піти туди уздовж рівця…
Послухати пісню солов’я і скинуть років хоч з десяток.
Пригадую я Спасів Яр і Куликівку й Хворостянку,
Шкуматку — гору, де млини крутили крила безустанку.
У нас там гори і ліси, і Сейм, і плавні чисті — чисті!
Храмують в нас в усі часи на Спаса і Святу Пречисту.
Я згадую всіх вчителів, за їх знання подяка щира!
О школа, рідна моя!
Розумних, грамотних людей у своїм лоні ти ростила!
В кінці села в нас журавлі, придивишся, та тож лелеки!
Це символ нашої землі, хоча й зимують десь далеко.
Тобі я кланяюсь, село! За те, що ти мене зростило!
За те, що й досі я живу, хоч й невеличкі маю сили.
Село, оці рядки пишу тобі. Тебе ж забуть ніяк не можна,
З тобою — в радості й журбі землячка Ніна Задорожна.