Соціально-економічний розвиток

Початок ХІХ століття розпочався війнами, спочатку російсько-турецькою (1806 — 1812 рр.), потім російсько-французькою (1812 — 1814 рр.). Бойові дії не проходили на території України, але, як свідчать історичні джерела, козаки Спаського брали участь у цих війнах у складі козацьких та ополченських формувань.

У другій половині ХІХ століття в Російській імперії було проведено ряд історичних реформ. Одна з них — це скасування кріпосного права. Ці реформи руйнували феодальні відносини, які і привели до капіталістичного розвитку Російської імперії.

Село Спаське також поступово втягувалось у ринкові відносини. Крім дворян та козаків, великою кількістю земель володіли державні селяни, почала швидше розвиватися торгівля, збільшувалась кількість населених пунктів і відповідно населення.

У контексті започаткованих реформ була і освітня реформа. Росія потребувала більш освічених людей. У 1843 році в селі Спаське відкривається перше церковно-приходське училище (школа) при Спасо-Преображенській церкві, наставником якої призначають священика Артема Єпімахова. У цей рік майже в усіх великих населених пунктах Кролевецького повіту були відкриті церковно-приходські училища. Це були початкові навчальні заклади, в яких навчалися діти заможних селян, в основному хлопчики і невелика кількість дівчат. Так, в училищі села Спаське в 1858 році в трьох класах навчалось 48 хлопчиків і 6 дівчат.

У 1864 році наставником церковно-приходської церкви був призначений новий священик Преображенської церкви Василь Корейша. У зв’язку з проведеною реформою церковно-приходські училища стали підпорядковуватися Кролевецькій повітовій земській управі (орган повітового самоврядування). У 1867 році в церковно-приходському училищі навчалося 49 хлопчиків і 5 дівчат.

У 1868 році священик Василь Корейша трагічно загинув, на його місце був призначений священик Іван Максимович Іваницький, до якого часто на канікулах приїздив Микола Кибальчич. Онук І. Іваницького Василь Іванович Іващенко, описуючи юнацькі роки Кибальчича, у розділі «Мрії під час косовиці» розповідає про приїзд в село Спаське на Трійцю родичів священика І. Іваницького, в тому числі і дітей, серед яких був Микола Кибальчич:

«Після зелених свят, пише автор, у селі розпочиналася косовиця трав на лузі. Діти, які остались в селі, приймали активну участь у збиранні сіна. Після роботи дорослі їхали в село а молодь оставалась ночувати на лузі. Там, за описом автора, Микола Кибальчич запускав феєрверки, підкреслюючи, що уже тоді він цікавився піротехнікою. В подальшому він виготовить вибухівку для вбивства царя Олександра ІІ. Кибальчич, ввійшов в історію не тільки як народоволець-революціонер а й винахідник, автор проекту реактивного двигуна.» [21, с. 36 — 42]

У 1869 році, як відмічає в літописі І. Іваницький, «…сего 25 февраля, во вторник на сырной недели, в первуй раз начала собираться в селе Спасском ярмарка, именуемая маслянская. 26 числа после водоосвещения и молебствия на площади около сельской сборни и училища, открыта и продолжалась до 28 числа. Продавались лошади, рогатый скот и разные хозяйственные предметы.»

15 серпня цього ж року було відкрито другий, Успенський ярмарок, але він був невеликим*.

---

* Усі подані дати наводяться за юліанським календарем. У 1918 році Росія прийняла григоріанський календар, яким ми користуємося і до сьогодні.

---

Ярмарок — масштабна культурна подія, до якої готувались, як до великого церковного свята. Тут проводилась велика виставка товарів, відбувалось налагодження контактів між селянами і міщанами, спілкування, обмін інформацією, знаннями, придбання гостинців. Проводились культурні і спортивні заходи.

У червні 1870 року був обраний новий церковний староста — козак села Спаське Пантелеймон Тимофійович Андрущенко. У церкві повідомили прихожанам про початок війни між Францією і Прусією.

У 1871 році священики повідомили прихожан, що прусько-французька війна закінчилася капітуляцією Парижа. 10 березня Преображенською церквою було укладено договір з майстрами Калузької губернії про перебудову приходської дзвіниці: потрібно було обшалювати її, покрити залізом та пофарбувати. За це майстри мали отримати 350 крб і набір продуктів харчування від прихожан: житньої муки 75 пудів, крупи гречаної 20 пудів, сала 3 пуди, солі 2 пуди, олії 2 пуди. Згідно з договором робота повинна була розпочатися 11 березня.

5 березня 1872 року відбулися збори прихожан Преображенської церкви з метою скласти новий договір на забезпечення духовенства і церкви, яке на той час складало 600 крб сріблом. Прихожани відмовилися від нового договору і залишили забезпечення приходу таким, як було раніше. 4 червня відбулися вибори церковного старости. Ним знову став П. Т. Андрущенко. Були пофарбовані дзвіниця і покрівля церкви.

24 квітня 1873 року під час ремонту підлоги у церкві біля святого престолу була знайдена записка, в якій вказувався рік освячення церкви, яка була перенесена з лугу в село і побудована за рахунок дворян, козаків та інших людей 27 листопада 1799 року за священика Григорія Єпімахова. За іншими церковними джерелами, церква була збудована у 1779 році.

У травні ремонт церкви завершили, на що було витрачено 101 крб 34 коп. У червні місце престолу було освячене.

У 1874 році запроваджено військову реформу, яка передбачала зміни в російській армії. Згідно з новим військовим статутом усі верстви населення повинні були проходити військову службу.

У листопаді у селі за новим військовим статутом був проведений перший рекрутський набір з усіх верств населення юнаків 1853 року народження, яким виповнилось 20 років.

У 1875 році в селі сталося чотири сильні пожежі. Найбільша пожежа виникла в липні. Вона розпочалася від клуні козака Пантелеймона Петровича Лукаша, а потім швидко перекинулася на вулиці Бецової, Оникієвої, Сіталовки, Хворостянки. Полум’я перейшло на подвір’я заштатного священика Артема Єпімахова, козаків Мусія Лукаша, Івана Топіхи і солдата Афанасія Зражви.

Пожежа тривала протягом двох годин, але за цей час згоріло 115 дворів, загинули літні люди Довбиш і Ногай на Хворостянці, декілька коней у Корнелія Сенька.

Загорілась дзвіниця. Жителі села стали дружньо тушити пожежу водою. У цей час проходили військові місцевої Конотопської команди під командуванням унтер-офіцера Афанасія Тоцького, які сміливо, зі спритністю, незважаючи на загрозу життя, вилізли на залізну покрівлю і погасили вогонь. Про цей вчинок було поінформовано військове керівництво Конотопської повітової команди.

У 1876 році в селі знову сталася пожежа. У жовтні згідно з новим Положенням про військову кінську повинність відбувся перший відбір коней.

У листопаді пройшов призов нижчих військових чинів в армію для поповнення військ, які брали участь у російсько-турецькій війні. Потім відбувся другий відбір коней для армії. Ціна коня для возіння вантажів становила 50 крб сріблом, для кінноти — 75 — 90 крб.

22 листопада в село з м. Кролевець на ночівлю прибула 5-та батарея 1-ї артилерійської бригади, що рухалась у м. Кишинів, яке було збірним пунктом.

18 квітня 1877 року в селі стало відомо про те, що Росія оголосила війну Туреччині. У липні російські війська зазнали поразки біля м. Плевна.

На храмове свято Спаса, яке відзначалося 6 серпня, священики оголосили прихожанам про те, щоб ті надали пожертву хворим і пораненим у війні. Відбувся подвірний обхід церковного старости і його помічників.

7 серпня згідно з новим Положенням про військову повинність відбувся перший призов ополченців 1855 року народження. У грудні стало відомо про те, що російські війська оволоділи м. Плевна, взяли в полон турецьких військових на чолі з командуючим Османом Пашею. У церкві було проведено молебень на честь перемоги та вічної пам’яті загиблим на полі бою.

У січні 1878 року старостою Преображенської церкви на зборах прихожан на три роки обрано козака Івана Степановича Шолудченка.

У червні церкви Спаського оглянув протоієрей Олександр Миткевич. Новий староста прийняв присягу.

Приходам двох церков були вручені підписні листи для збору пожертв на закупівлю кораблів для російського флоту. Гроші збирались старостою і одним із жителів приходу. Гроші були передані у повітове казначейство в сумі 32 крб 83 коп., а з Успенського приходу відіслали 28 крб 94 коп.

Як відмічається в літописі, у подальшому особливих подій в селі не було.

Крім тієї, коли козак Давид Школа, обкопуючи свій сінокіс, прикопав до нього церковний сінокіс довжиною 120 аршин, шириною в одному місці 2 аршини, в другому 1,5 аршина і до середини 5 аршин, за що на нього подано скаргу Мировому судді (аршин — 0,711 м).

У лютому 1879 року у Мирового судді розбиралась скарга священиків на козака Давида Школу. Свідки — козаки Василь, Петро і Єфрем Болобони вказали, що дійсно Школа прихопив церковної землі. Тоді Школа попросив суддю викликати свідка з його сторони — Овсія Лисенка (Ониська). Лисенко вказав, що Школа церковну землю не забирав, а віддав частину своєї. Рішення судді було на користь Школи, незважаючи на те, що церковники показали план церковної землі.

У селі знову сталася пожежа, згоріло 16 дворів.

У вересні 1880 року в церкві поставлені дві нові ікони, які намалював кролевецький міщанин Олексій Кирилович Часовий. У грудні у церкву надійшли пожертви речами: хоругва на червоному сукні із зображенням Преображення Господня і святого великомученика Георгія від козака Якова Пилиповича Андрущенка в 35 крб, світильник мідний від козака Григорія Трохимовича Шолудченка вартістю 40 крб, лампада мідна від солдата Гордія Андрущенка вартістю 7 крб, різні позолочені речі до оновленого іконостаса від прихожан на суму 125 крб.

У січні і лютому 1881 року прихожани дарували церкві речі, лампадки, ікони тощо. Ці речі надали церкві козаки Іван Якимович Щербань та Іван Іванович Лупенко, державний селянин Тимофій Дмитрович Гребеник, любитовський козак Сила Васильович Артюх, козак Григорій Трохимович Шолудченко, унтер-офіцер із козаків Іван Зінченко.

Преображенська церква мала достатньо велику господарську базу. Окрім присадибної ділянки в 0,25 десятини, храм володів 21 десятиною сіножатей на Сеймівському лузі, трьома риболовними озерами, півтора десятками орних земель.

У березні жителям села Спаське стало відомо про вбивство імператора Олександра ІІ.

У кінці липня закінчено пофарбування ззовні церковних приміщень, церкви, дзвіниці і каплички з поновленням золотом чотирьох хрестів і підведенням під церкву нового цегляного фундаменту, який був покритий залізом. Усе це зроблено для прихожан і обійшлося в 523 крб 84 коп., у тому числі доплачено церковної суми 22 крб, відповідно чистих грошей прихожан витрачено 501 крб 84 коп.

1882 рік. Як відомо, коли ще Спасівська церква розміщалась на лузі, в селі була побудована дерев’яна Успенська церква. Вона декілька разів перебудовувалась. Але прагнення і достатки козаків та інших жителів села, а також священиків привели до побудови нової кам’яної церкви.

І. Іваницький повідомляє: «…сего 18 апреля в неделю, возле Успенской церкви Кролевецким протереем Александром Миткевичем со священниками села Спасское Иоаном Иваницким и Федором Кучеровским была проведена литургия и положено основание новой церкви Успения Пресвятой Богородицы в селе Спасском на новом месте».

Прихожанами Преображенської церкви була частина жителів села Любитове, а частина з них — прихожанами церкви в селі Алтинівка.

У 1884 році в селі Любитове була побудована Свято-Троїцька церква, а у 1896 році при церкві було створено окрему самостійну парафію. Із храмів села Спаське були переведені священик Василій Пясеницький (з Успенської церкви) і псаломщик Василій Савін (із Преображенської церкви).

У 1883 році Чернігівським статистичним відділом під керівництвом П. Червинського був проведений перепис населення Чернігівської губернії.

Це унікальне історичне джерело кінця ХІХ століття, яке дає змогу дізнатись про Чернігівську губернію, її населені пункти, чисельність населення, заняття міщан і селян, характеристику земельних угідь тощо.

За описом П. Червинського, у Чернігівській губернії на цей час було 5 повітів: Суражський, Мглинський, Городницький, Козелецький, Кролевецький — найменший. В Кролевецькому повіті — 10 волостей: Покошичи, Понориця, Оболоньє, Клишки, Чапліївка, Короп, Атюша, Алтинівка, Кролевець, Мутин, 2 міста — Кролевець і Короп та 1 містечко Понориця. Всього 224 різних поселення.

«Повіт поділявся на чотири благочинні округи. Центром четвертого округу було село Спаське з Преображенською і Успенською церквою до якого входили церкви населених пунктів Собичи, Клишки, Чапліївка, Лучники, Обтове, Реутинці, Алтинівка.» [23, с. 323]

У повіті: 1 цукровий завод князя Довгорукого в селі Вишеньки, 11 винокурних заводів, із них купця Ганкина в хуторі Лапшин, 2 водяні олійні, 2 заводи з виготовлення шкіри, 1 миловарний завод, 29 цегляних заводів, 81 кінна круподерня, або млин, 12 сукновалень, 2 водяні споруди з виготовлення круп, які в рік переробляють 60 тисяч пудів пшениці, 65 водяних млинів, 913 вітряків.

До Алтинівської волості входили Спаське, Любитове, Озаричи.

«В Спасском три смены: 1-я к Батурину с дополнением к ней куска пашни в самой северной части дачи за канавой, некогда вырытой против саранчи, прилегающей к сменам Андреевки и Кролевца, 2-я смена к Добротову, 3-я к Божку, в этой смене тянется глубокий овраг, начиная от х. Лапшин-Ярок (что на шляху), х. Черепов (он же Лапшин-Глушков), х. Соломки, х. Галямбитовский.

В Спасской даче 5000 десятин чернозема (около половины всей пахоти), восьмая часть серопесчаного грунта, тридцатая часть песка 100 десятин.» [43]

Основною культурою в селі Спаське було озиме жито. Пшениці була тільки десята частина, яку сіяли заможні селяни, оскільки вона часто вилягала, чого не було в Божку і Мутині, тому там її сіяли більше. Крім того, сіяли гречку, овес. Такі культури, як просо, горох, ячмінь, сіяли мало.

Цукрового буряка, конопель, льону спащани не сіяли, сіяли тільки для своїх потреб.

«Селение Спасское состоит из села Спасское в котором 654 двора, хутор Лапшин-Ярок (на шляху) — 22 двора, хутор Лапшин-Глушков (бывший Черепов) — 8 дворов, х. Скидин (бывший Соломкин) — 5 дворов, х. Галямбитовский (Вильчик) — 6 дворов, х. Холоденов — 12 дворов. А всего в селении 707 дворов.» [22, с. 6]

Кількість дворів за складом населення була такою: козаки — 504, державні селяни — 123, колишні поміщицькі селяни — 46, міщани — 17, євреї — 2, привілейовані — 15.

Із вищевказаних даних за складом населення можна зробити висновок, чому село Спаське називали козацьким.

Кількість дітей, які навчались в цей період у школі, складала: 92 хлопчики і 6 дівчат.

Земля, яку було взято в оренду козаками, державними селянами та іншими, складала 1115 десятин, земля, що віддана в оренду, — 1178 десятин. Кількість безземельних дворів селян — 16, всі інші мали: від 1 до 25 десятин — 72 дворів, від 25 до 100 десятин — 43 дворів, від 100 до 500 десятин — 5 дворів.

Із 707 дворів було 6 дворів, які мали більше 100 десятин кожний:
— Калюжний Прокіп, державний селянин, який мав 400 десятин землі, 8 робочих коней, 10 корів, 10 свиней, 50 колодок бджіл і тримав 7 найманих працівників;
— Винницький Володимир, дворянин, мав 256 десятин землі, 4 коней, 2 корів, тримав 3 найманих працівників. Усю землю здав в оренду Сокольнику Микиті;
— Сокольник Микита, козак, мав 102 десятини землі, 3 робочих коней, 10 свиней, 1 свиноматку, 25 колодок бджіл, тримав 4 найманих працівників.

«Сокольник взял в аренду землю Винницьких, 214 десятин из них 200 десятин в Спасской даче и 14 десятин сенокосу в Жолдаках. Всю эту землю он раздал испольно по мелочам.» [43, с. 210 — 211];

— Семенець Іван, державний селянин, мав 145 десятин землі, 8 робочих коней, 7 корів, 3 свині, 150 колодок бджіл, тримав 6 найманих працівників;
— Терещенко Степан, козак, мав 126 десятин землі, 8 робочих коней, 10 корів, 1 свиноматку, 25 колодок бджіл, тримав 4 найманих працівників;
— Саєвський Василь, дворянин, мав 109 десятин землі, з них 6 десятин присадибної ділянки, 82 десятини землі, яка була під оранку, 18 десятин сінокосу, 3 десятини лісу. Здав в оренду Білодіду З. і Семенець І. за 760 крб в рік. Сам проживає в садибі Корейши, яка належала дочці колишнього священика Преображенської церкви. З 1864 по 1889 рік працював Мировим суддею Конотопського повіту.

Наведені вище приклади користування земельними наділами ще раз засвідчили, що селяни Спаського були активними учасниками ринкових відносин.

У цьому описі подається інформація про зайняття селян, стан селянського господарювання.

Поголів’я худоби в селі складало: волів і биків — 21, корів — 757, коней робочих — 1281, овечок — 2175, кіз — 121, свиней — 1286. Не мали ніякої худоби 67 дворів.

Жителі села займалися різними видами діяльності: поденщики — 237 дворів, розвізники товарів — 7, займались ремеслом — 71, кустарництвом — 7, виконували різні роботи як в селі, так і поза його межами, — 430 дворів.

Із 71 двору: ремісників, теслярів — 21, шевців — 2, столярів — 2, пічників — 11, майстрів з пошиття взуття — 9, ткачів — 6, кушнірів — 5, ковалів — 4, фарбувальників — 1, шорників — 1, покрівельників — 1, рибалок — 6, ремісників з виготовлення сохи — 1. Із кустарів: 1 з виготовлення обручів і 6 бондарів.

Промислові підприємства на території населеного пункту: млини вітряні — 66, винокурні — 1 (винокурня єврея Ганкина в хуторі Лапшин-Черепов, значиться за козаком із села Мутин Левченком Василем). Пасіка була у 37 дворах і складалась з 1384 колодок (назва без рамкових вуликів).

Для забезпечення населення предметами побуту та знаряддями праці значну роль в Чернігівській губернії відігравали кустарні промисли.

Одним із перших кустарних промислів вважався дужний.

«Имъ занимаются только въ ддвухъ уездах: Городнянскомъ (дд. Клубовка, Сусловка, Познопалы), Кролевецкомъ (сс. Оболонье, Спасское, дд. Будище, Городище, Савинки) — центромъ промысла — д. Савинки, где насчитываютъ до 150 человек.» [35, с. 49]

У Кролевецькому повіті ті, хто займався виготовленням дуг, мали хороший прибуток, оскільки існував Кролевецький Хрестовоздвиженський ярмарок, на який з’їжджались тисячі підвід, по поштових дорогах проїздили валки чумаків, які направлялись за сіллю і рибою, коли ще поміщики платили великі гроші за троєчні дуги.

З появою залізничної дороги цей промисел занепав.

Для матеріалу дуг був потрібний особливий сорт верби, яка спеціально вирощувалась. Дуги були прості, оброблені інструментами і різьблені, вони ж і коштували дорожче.

Дуга коштувала 50 коп., але можна було купити і за 20 коп.

У селянському побуті використовувалися вироби з дерева. Значне місце займав посудний промисел (ночви, корита, жлукти для відбілювання білизни та інші вироби).

Для виготовлення виробів із дерева використовували осику, липу, вербу. Потрібно було мати набір інструментів. Сокира коштувала 1 крб, пилка — 1-2 крб, тесло — 30 коп., скобля — 25 коп., струг — 20 коп.

Найважчою роботою вважалась внутрішня обробка предмета теслом.

Збували свої вироби кустарі на місцевих базарах, ярмарках, іноді скупники купляли оптом. Ночви коштували від 15 до 50 коп., жлукти — 30 — 50 коп.

Значним попитом користувався колісний промисел. Кустарі робили колеса як для простих возів, так і для екіпажів з металевими осями.

Поселення Спаське, за даними перепису, знаходилося у найвигіднішому положенні по всьому Кролевецькому повіту. З одного боку, завдяки тому, що це козацьке село, яке налічувало 71,3 % від усіх жителів. З іншого, у Спаських дачах була найкраща земля, тому спащани збирали найкращий врожай.

Так, якщо в усьому Кролевецькому повіті було тільки 7,3 % земель чорнозему, то у Спаському — 50 %, піщані землі в повіті складали 32,9 %, а в селі — тільки 2 %.

Якщо врожайність жита у найбільших населених пунктах повіту (Добротове, Обтово, Короп, Божок, Алтинівка, Камень, Кролевець) становила від 32 до 48 пудів з десятини, то в Спаському — 60 пудів, гречки — від 23 до 32 пудів з десятини, то в Спаському — 40 пудів.

Середня врожайність у повіті: жита — 35 — 40 пудів з десятини, гречки — 20-30 пудів.

Огірки і капусту у повіті вирощували в домашніх господарствах і продавали на базарі.

Коноплі і льон вирощували у 1765 році, з 1840 року, з появою цукрових заводів, розпочали вирощувати цукрові буряки, які поступово витісняють коноплю.

Землю орють двома видами сохи: передкова соха (литовка), яка використовувалась в селах Алтинівка і Спаське, і другий вид сохи — однокінка. Орють конями, в деяких господарствах — волами. Сіють з мішка.

Повна обробка десятини пашні — близько 6 — 8 днів. Наймають на роботу жінок-вдів, солдаток, сім’ї без чоловіків, тих, у кого немає коней.

Обмолочують зерно ціпом по 25 коп. за день восени і 15 коп. взимку. Харчами забезпечує господар.

Косарю платять 30 — 40 коп. на день, харчі і хорошу порцію горілки надає господар, а зі своїм харчуванням — від 75 коп. до 1 крб за день. Хороший косар викошував третю частину десятини за день.

Чоловікам, які наймалися на роботу на рік, виплачували 25 — 30 крб, якщо одяг надавав господар, і 40 крб — зі своїм одягом. Жінкам платили від 15 до 25 крб. При найманні на роботу взимку на винокурні і цукрові заводи дорослому робітнику платили 5 — 7 крб у місяць на заводському харчуванні.

Заливний луг у Спаському давав 180 пудів сіна з десятини, болота — 50 пудів. Ціни сіна — 2 — 3 крб за віз або 10 — 15 коп. за пуд лугового, болотного — 1-1,5 крб за віз. У неврожайний 1883 рік сіно коштувало 6 — 7 крб за віз або 50-60 коп. за пуд.

Лісу в Спаському було мало, тільки зі східної частини біля хуторів та біля Холодьонового хутора. Є 32 десятини державного лісу. Спащани ліс на хати купляли у Ворожбитової Олександри, майора Галямбитовського у Грузькому і других місцях. Частий продаж лісу без документів не давав змоги встановити на нього ціну.

Перед жителями села Спаське гостро стояло питання випасання худоби. Пасовища, де могла випасатись худоба, наймали всім селом ті, у кого були корови. Пасовище наймали кутками, компаніями за загальну плату, яка потім була перерозподілена між учасниками за кількістю худоби. У середньому 60 коп. за голову.

Спащани свою худобу пасли на толоках поля до 22 травня, а після косовиці — на луці, отаві. Деякі віддавали свою худобу на випас у Любитове. Селяни займалися також промислом: закупляли худобу, випасали, а восени продавали євреям на заріз.

Луг, який знаходився в районі річки Сейм, займав перше місце по травах. Трави були м’які та мали хороші поживні властивості. Це пирій, мітлиця, горошок, на болоті — хвощ, осока, різак.

Найбільший врожай сіна у кращі роки — від 200 до 300 пудів з десятини, а в середньому — 180 пудів з десятини.

Збільшення кількості сільського населення не давало змоги всіх забезпечити землею. У цей час Російська імперія активно освоює Північ і Далекий Схід. У січні 1884 року у Спаському було оголошено урядове запрошення за бажанням переселитись в Амурську область. Дуже багато односельчан виявили бажання переселитися. Але потрібен був певний капітал на проїзд і обзаведення господарством на новому місці, тому бажання про переселення у багатьох відпадало.

19 лютого 1885 року із приходу вибули переселенці на Амур із села Любитове Дорофій Іванович Карел із сім’єю. Багато інших селян виявили бажання переселитись туди ж.

У квітні через хворобу церковного старости Матвія Андрущенка на його прохання вибрано нового старосту — державного селянина Григорія Спиридоновича Рубана.

У березні 1886 року вибули з села Любитове на Амур Тихон Федорович Карел, Кирило Тихонович Глушко, Федір Мицай та Омелян Герасимець із хутора Холодьонова. Протягом цих і наступних років переселились на Амур багато сімей із Спаського і навколишніх сіл.

У листопаді 2011 року в районній газеті «Кролевецький вісник» Іван Кобизький, історик-краєзнавець, опублікував статтю «Кролевеччина у ХХ столітті», в якій була карта населених пунктів, заснованих українськими переселенцями, в тому числі і з нашого повіту.

У цій статті він описує, що у Примор’я прибулих доправляли пароплавами. Поселенці були не тільки з Чернігівщини, а й Київської, Полтавської губерній. Усі вони давали свої назви населеним пунктам. Так з’явилися Чернігівка, Глухівка, Ніжино. Переселенці з Кролевецького повіту утворили три групи. Земляки з Кролевця назвали своє поселення Кролевці, спащани та алтинівці відповідно Спаське й Алтинівка, Сусіди з Київщини — Киянка, з Полтавщини — Полтавка. Села були розташовані одне від одного неподалік.

Заселившись на нових землях, люди свідомо зберігали свою культуру, звичаї,
обряди і побут.

Спаське було центром Спаської волості Іманського повіту. Через деякий час у Спаському проживало понад 2550 чоловік.

До червня 1890 року діяв закон, згідно з яким переселенці до Примор’я отримували по 100 десятин неосвоєної землі на сім’ю, звільнялись від податку на 10 років, від рекрутчини, а також від обов’язків військового постою.

У роки російсько-японського конфлікту переселення на Далекий Схід майже зупинилось. За царським указом від березня 1906 року воно знову почало відновлюватися.

Переселенці отримували 200 крб підйомних (наприклад, корова в середньому коштувала 10 крб). На кожного дорослого виділялось безкоштовно по 15 десятин землі.

Поселення Спаське було засноване у 1886 році. У 1926 році село Спаське стало містом Спаськ-Дальній одного з районів Приморського краю.

У червні 2011 року в районній газеті друкується документальна розповідь Анатолія Куртася «Останній бій», де він пише: «У свій час мені довелось служити кадровим офіцером у місті Спаськ-Дальній на Далекому Сході. Якось автомашина нашої військової частини, зламавшись у дорозі, зупинилась, ледь подолавши сопку, на якій розкинулось село Спаське. Як з’ясувалось, тут був і радгосп «Спаський», а населений пункт прилягав до міста (Спаськ-Дальній).

Чекаючи, поки водій справиться з ремонтом, я оглянувсь довкола і побачив дідуся, котрий прямував до нас. На піджаку у нього поверх нагородних планок був орден Червоного Прапора. Познайомившись з дідусем, який привітався з явним українським акцентом, відповів і я, переходячи на свою рідну.

«Ти що з України?! — аж вигукнув співрозмовник. — Звідки?!» І коли я розповів, що з Кролевеччини, старенький зрадів: «А я теж з Кролевецького району, із села Спаське. Знаєш таке?» «А як же! Тільки воно тепер Ленінське називається». Це був виходець із нашого краю Іван Іванович Горох, який розповів таке:

«Сюди занесла нас доля аж у 1907 році, після Столипінської реформи. Я був малим, але пам’ятаю своє село, високу дзвіницю біля церкви. У нас, як бачите, і тут село іменується Спаським, та й місту від нього перейшла назва Спаськ-Дальній».

Далі він повідомив, що орден отримав, перебуваючи в партизанському загоні кулеметником, коли боровся з японцями на окупованій території. А далі співрозмовник розповів про земляка із Спаського Захара Мусійовича Андрущенка. Коли його два сини, які були в партизанському загоні, завітали до рідної хати, батько повідомив їх про рух продовольчого загону японців з награбованими у населення товарами. Партизани, зробивши засідку, розгромили охорону, а продовольство забрали собі, оскільки партизани голодували.

Японська контррозвідка дізналась, хто повідомив про маршрут продовольчого загону. Заарештувавши Захара Андрущенка, вони з нього жорстоко познущались, випитуючи, де партизанський загін. Не дізнавшись, закололи героя багнетами.»

Ця розповідь ще раз підтверджує, що спащани не тільки освоювали Амурський край, а й героїчно його боронили від загарбників.

У 1886 році було закінчено будівництво Успенської кам’яної церкви. Її освятили і закрили, оскільки потрібно було ще побудувати дзвіницю. Дзвіницю, яка вписалась в архітектурну споруду церкви, побудували уже на початку ХХ століття, у 1909 році.

У 1892 році спащани домоглися дозволу Земства на побудову приміщення трирічної школи, яка до цього часу знаходилася у звичайній селянській хаті. У 1895 році школу було побудовано, але влітку в селі спалахнула пожежа, яка знищила 260 дворів, згоріли і стара Успенська церква, будівлі старої та нової шкіл. Від нової школи залишились лише стіни з цегли. Через деякий час вона була відбудована.

У цьому ж році, 10 січня, за скаргою прихожан був звільнений з посади священик Преображенської церкви Іван Іваницький з наданням йому права працювати в іншому приході, який він зайняв в селі Лукново Кролевецького повіту. До призначення нового священика обов’язки виконував священик села Алтинівка Микола Маркелович Яценко. У цьому ж місяці новим священиком був призначений Григорій Михайлович Ромоскевич, родом із Сосницького повіту.

У 1897 році був проведений перепис в Чернігівський губернії, дані якого були викладені в 2-х томах «Описание Черниговской губернии» А. А. Руссов, за 1898 і 1899 рр.

За підсумками перепису у Чернігівській губернії було вже 15 повітів.

Викладено аналіз мови, що дає можливість визначити, які національності проживали в містах губернії.

Сільське населення складалось переважно з козаків і державних селян.

Державні селяни походили в основному із монастирських селян і кріпосних, які перейшли у власність держави.

Більшість козаків проживали в південних повітах — до 70 — 75 %. У Конотопському, Кролевецькому, Козелецькому, Борзнянському повітах козаків налічувалось 40 — 54 %.

У переписі вказуються найбільші населені пункти Глухівського і Кролевецького повітів. Село Спаське за кількістю дворів займало третє місце.

Закінчувалося ХІХ століття, наступало буремне ХХ століття, творцями історії села якого було як старше, так і сучасне покоління. Про це піде мова в наступних історичних дослідженнях.