Друга світова війна розпочалась 1 вересня 1939 року вторгненням німецько-фашистських військ на територію Польщі. 17 вересня Червона Армія вторглася на територію Західної України і Білорусії, яка на той час перебувала у складі Польщі.

Перемога над Польщею закінчилась спільними парадами військ-переможців. Розпочався новий переділ світу.

Німеччина в 1940 — 1941 роках окупувала майже всі країни Європи, в той час Радянська держава 30 листопада 1940 року розпочала військові дії проти Фінляндії, які закінчилися 12 березня 1941 року підписанням мирного договору, за яким Фінляндія втрачала значну частину своєї території.

У цій війні брали участь і наші односельчани.

Підписаний 28 вересня 1939 року договір між Німеччиною і СРСР про дружбу і кордони не врятував країну від агресії німецько-фашистських військ на її територію 22 червня 1941 року.

З перших днів війни були мобілізовані на фронт чоловіки села і юнаки, яким виповнилось 18 років. Були мобілізовані і дві жінки, які на той час мали медичну освіту: Корнієць (Меняйло) Н. І. і Федоренко (Савченко) Є. П.

В армії до початку війни проходили строкову службу юнаки села, які першими вступили в бій з німецькими окупантами. На строковій службі перебував вчитель початкових класів Слуцький Іван Кузьмич, який проходив службу в м. Сталіно (Донецьк) і напередодні війни був направлений на територію Білорусії. З перших днів війни військова частина вступила в бій в районі Бреста з переважаючими силами противника. В одному з боїв загинув наш герой, в село пішли перші похоронки.

Коли стало відомо, що село не уникне окупації, на схід були евакуйовані активісти села і їх сім’ї, інші були мобілізовані в армію. Хто не виїхав із села, були розстріляні окупантами.

Із спогадів Слуцького Миколи Васильовича, 1930 р. н.:

До окупації села, батько, Слуцький В. Д., працював завідуючим фермою в колгоспі ім. Леніна. З евакуацією запізнились і змогли кіньми доїхати до одного із сіл Білопільського району, яке вже було окуповане. Декілька днів проживали на квартирі. Нами почала цікавитись місцева окупаційна влада, і батько вирішив повернутись в своє село. Будинок наш вже був заселений, прийшлось йти на квартиру. В квітні 1943 року батько був заарештований і розстріляний біля хутора Артюхове. Після звільнення району прах був перенесений до братської могили м. Кролевець.

Вторгнення німецько-фашистських військ на територію Сумської області розпочалось з півночі, де частини 2-ї танкової групи ворога розпочали наступ з території Білорусії на Конотоп, Ромни з метою оточення Південно-Західного фронту з півдня.

Бої розпочались 26 серпня 1941 року біля села Пирогівка Шосткінського району. Фашистам протистояли 307-ма, 143-тя, 293-тя стрілецькі та 52-га кавалерійська дивізії, які намагались утримати територію, не даючи ворогу форсувати р. Десна.

Незважаючи на кровопролитні бої і героїзм воїнів, 27 серпня була зайнята Шостка, 28 серпня — Вороніж, після чого розпочались бойові дії в напрямку Кролевецького району. Особливо жорстокі бої розгорнулись в районі річки Есмань та інших населених пунктів.

Бої на території Кролевецького району проходили з 1 по 6 вересня 1941 року. Район захищали 293-тя стрілецька дивізія, сформована в м. Сумах, 10-та танкова дивізія із закріпленою за нею 5-ю артилерійською протитанковою бригадою, що входила до складу 40-ї армії Південно-Західного фронту.

В районі сіл Мутин і Камінь бої тривали за переправи на р. Сейм, оборону тримав 3-й військово-десантний корпус, який був також у складі 40-ї армії.

3 вересня 1941 року був окупований Кролевець і прилягаючі до нього населені пункти. Відступаючи з боями під тиском переважаючих сил противника, 10-та танкова дивізія і 5-та артилерійська протитанкова бригада відійшли на рубіж сіл Ленінське-Алтинівка. Цей рубіж прикривав вихід фашистських військ до р. Сейм і не давав можливості наступу на Конотоп і Ромни.

Сучасні історики дослідили німецькі архівні документи, в яких є дані про бойові дії на території району німецьких військових підрозділів. В одному з них розповідається, як проходили бої за село Спаське на початку вересня 1941 року.

4 сентября 1941 года в танковом батальоне оберста Шмидт-Отта оставалось пять танков. Генерал Модель передал батальону роту мотопехоты, взвод саперов и две пушки и поставил задачу произвести разведку в направлении на Спасское и внезапной атакой захватить мосты через реку Сейм.
Группа Шмидт-Отта выступила из Кролевца в полдень, когда взошло солнце и немного просушило дороги. Не встречая сопротивления, отряд быстро миновал Черепово (Лапшин) и только возле Спасского на лесной дороге головной танк был встречен огнем противотанковых пушек.
Остановив отряд, Шмидт-Отт сосредоточил танки в лесополосе, собираясь атаковать, когда тяжелая артиллерия противника открыла огонь, первым же залпом накрыв танковый батальон. Прямым попаданием были уничтожены бронетранспортер и танк командира роты обер-лейтенанта Майрхофера, который при этом погибает. Группа пытается подойти к населенному пункту с запада и снова наталкивается на упорную оборону.
Шмидт-Отт поспешил отвести отряд на безопасное расстояние, после чего выслал разведку искать мосты через Сейм. Возвратившись, разведчики сообщили, что подходы к деревне хорошо защищены со всех сторон, в самой деревне стоят два десятка советских танков. Другой отряд, высланный на поиски мостов, возвратился ни с чем, в окрестностях Спасского мостов не оказалось.
В семь часов вечера отряд вернулся в Кролевец.
Вечером в штаб Моделя прибыл Гудериан, поздравил Моделя с взятием Кролевца и выразил уверенность в том, что 3-й танковой дивизии не составит труда повторить на Сейме то, что она уже сделала на Десне, внезапным ударом захватить плацдарм. Модель, изучив карту, усилил 2-й танковый батальон 6-го танкового полка, придав ему шесть танков охраны штаба дивизии, и поставил командиру батальона задачу захватить Мутин, где был ближайший мост.
Батальон оберста Мюнцеля выступил из Кролевца еще засветло и к ночи сосредоточился на высотах в двух с половиной километрах севернее Мутина.
Оборону на левом берегу Сейма занял 3-й воздушно-десантный корпус полковника Затевахина, 212-я бригада полковника Жолудева заняла позицию в Новомутине.
5 сентября, ночью, к танкам батальона Мюнцеля подтянулось подкрепление, несколько рот мотопехоты, артбатарея, бронемашины из разведбатальона. На рассвете батарея 75-го артполка произвела артналет на Мутин, после чего мотопехота, усиленная танками, атаковала Мутин и к 13 часам заняла населенный пункт, взяв 244 пленных и потеряв 12 человек убитыми и 50 ранеными. В этом бою был убит и командир немецкой артбатареи. Однако мост в Мутине немцам захватить не удалось, он взлетел на воздух на глазах у атакующих.
Тем временем другой батальон мотопехоты Моделя, занявший оборону севернее Спасского, подвергся артналету, а затем атаке советских танков, среди которых было несколько Т-34. Батальон запросил помощи, и Модель выслал на помощь из Кролевца 3-й мотоциклетный батальйон майора Папе, который занял оборону напротив Спасского.
6 сентября дивизия Моделя, сосредоточив резервы в районе Черепова, развернула под дождем наступление по всему фронту, от Спасского на левом фланге до Мельни на правом. К полудню на позиции мотопехоты и мотоциклистов в районе Спасского прибыли два дивизиона 75-го артполка и второй батальон 6-го танкового полка, сюда же был доставлен 150 миллиметровый реактивный миномет «Дора» и боеприпасы к нему. После сильного артналета на Спасское майор Вельман повел в атаку батальон мотопехоты, захватив кладбище к северо-востоку от деревни, и ворвался на окраину одновременно с танками и мотоциклистами, входящими в деревню по дороге с другой стороны. Миновав деревню, танки устремились в погоню за советскими танками, отступающими на юг. Противник потерял семь легких танков, бронемашины и зенитную батарею.

Із оперативного повідомлення штабу Південно-Західного фронту № 0135 станом на 22 годину 6 вересня 1941 року про бойові дії військ фронту:

Части армии в течение дня сдерживали наступление танковых и пехотных частей противника по всему фронту. 10 т. д. и 5 птабр ведут сдерживающие бои на рубеже Ленинское, Алтыновка, Буденовка, Атюша. В 17.00 дивизия атакована двумя мотополками и 50 танками противника (из них половина тяжелых) [14]

З боями зайнявши 6 вересня 1941 року село Ленінське, німецькі піхотинці розпочали зачистку села, в результаті якої були виявлені військовослужбовці Червоної Армії, лейтенант Петро Стукалов і червоноармієць Морозов, які не змогли своєчасно вийти з села зі своїм підрозділом. Не маючи наміру здаватися, вони прийняли свій останній бій, загинувши як герої. Спочатку їх, з дозволу нової влади, поховали на одному з приватних кладовищ, пізніше їх прах був перенесений до Братської могили.

В честь офіцера-артилериста П. Стукалова була названа одна з вулиць села. Був налагоджений зв’язок з його рідними, які неоднократно приїздили в село віддати шану своєму брату. Вони проводили зустрічі з учнями школи і жителями села, висловлюючи подяку за шану і пам’ять героя.

7 вересня противнику вдалось форсувати річку Сейм в районі с. Мельня.

9 вересня було зайнято Конотоп, 10 вересня — м. Ромни.

10 жовтня 40-ва армія залишила м. Суми, а 19 жовтня вийшла за межі області.

Захопивши село Ленінське, танкові підрозділи ворога зосередились в районі села Любитове, готуючись до боїв за переправи на р. Сейм. Боєць 212-ї військово-повітряної бригади, яка розташувалась біля річки Сейм на північ від Конотопа, Обухов Микола Феоктистович, 1921 р. н., росіянин, здійснив подвиг в районі села Любитове, знищивши два танки противника.

20 листопада 1941 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під час окупації з вересня 1941 по вересень 1943 року територія району і села входила до військової зони німецько-фашистського управління 194-ї польової комендатури.

В місті Кролевець і населених пунктах утворювались окупаційні органи управління. Так, у Ленінському був призначений старостою Терещенко П. В., секретарем-скарбником — Гетманенко П. І. Старшим поліцейським був призначений Щербань Іван Олексійович («Скобель»), його помічниками були призначені Холодьон М. С. та Рубан Петро. Загін козаків очолив Лось М. І.

Окупаційна влада спиралась на озброєну силу, поліцію, жандармерію, військові підрозділи. Цілком незалежно діяло відділення поліцейської влади — гестапо.

В обов’язки «нової» влади входили підтримання порядку на окупованій території, виявлення активістів радянської влади, участь у каральних операціях проти партизан і мирних жителів, які мали зв’язки з партизанами і підпіллям, охорона мостів, контроль і спостереження за роботою на виробництві, в сільському господарстві, допомога військовим у заготівлі продуктів харчування на окупованій території.

В ряди окупаційної влади добровільно йшли жителі села, які зазнали репресій в 30-ті роки, з метою повернення своїх втрачених будинків, землі та мріяли помститися своїм кривдникам, ті, які повірили, що німецька влада надовго і потрібно не упустити свій шанс, чоловіки, які не були мобілізовані на фронт і опинились у безвихідному становищі.

Після звільнення села радянська контррозвідка ретельно перевірила всіх, хто залишився в селі, і, якщо вони були не причетні до злочинів, їх мобілізовували до лав Червоної Армії. Так, відомо про таких жителів села, один отримав орден Слави ІІІ ст., інший — медаль «За відвагу». Повернувшись з фронту, вони проживали і працювали в селі. Ті, які скоїли злочини, були покарані, інші втекли з окупантами.

Село знову почали йменувати Спаське. Колгоспи перейменували на общини зі своїм керівництвом. За розповідями свідків тих подій, незважаючи, що всі сільськогосподарські роботи виконувались без застосування техніки, поля всі були засіяні, своєчасно збирався врожай. Залучені в общини були навіть селяни-одноосібники, які не пішли в колгоспи при радянській владі. Вся сільгосппродукція йшла на потреби німецької армії. Селянам видавали зерно, солому, сіно. Крім того вони мали свої земельні ділянки, а хто служив окупаційній владі — тим надали земельні ділянки до 2 га.

На Куликівці в колгоспному клубі «ім. Жовтневої революції» відкрили церкву, в яку на релігійні свята приїздив священик.

У школі навчалися тільки по одному початковому класу чотирирічної школи. Двоповерхове приміщення школи використовувалось для медичних обстежень юнаків і дівчат, яких примусово забирали на роботи до Німеччини. Саме приміщення руйнувань не зазнало, крім того, що для опалення деяких класних приміщень були використані книжки, меблі.

Адміністративні приміщення окупаційної влади розміщувалися в приміщеннях, де були місцеві радянські органи влади.

У 1942-1943 роках була примусова відправка юнаків і дівчат на роботу в Німеччину, були і добровольці серед молоді села.

У Німеччині працювали на підприємствах і в сільському господарстві. По-різному склалась доля наших односельчан на чужині. Ті, хто працював в сільському господарстві, відзивались непогано про своїх господарів, хоча приходилось тяжко працювати разом із жінками, чоловіками похилого віку, оскільки молоді чоловіки перебували на фронті. Були випадки, коли господарі дуже жорстоко поводились зі своїми робітниками, за найменшу провину могли побити, образити.

Більш тяжка праця була на підприємствах при поганому харчуванні. Деякі остарбайтери не повернулись до села в зв’язку зі смертю через хвороби. Всього було вивезено на роботи до Німеччини більше 270 юнаків і дівчат.

Із спогадів Шолухи Івана Кириловича, 1924 р. н.:

До Німеччини нас, молодих юнаків і дівчат, вивезли в 1942 році. На розподільнику в м. Берлін я був направлений робітником на авіазавод. Бараки для проживання будували самі. Працювали на будівництві залізничних доріг, шили маскувальні сітки та виконували іншу роботу.
Робочий день тривав з 6-ї години ранку і до 18-ї години. Вихідний день — неділя. Спочатку годували один раз на день, потім два рази. Раціон складався із шпинату, брукви та хліба, одна буханка на п’ять чоловік.
До міста почали випускати в 1944 році під суворим наглядом німців. Видавали спецодяг із шевроном OST. Зі мною був Клок Микола, з Червоного Ранку.
За розголошення таємниці щодо розташування заводу, його виробництва — розстріл.
За невиконання заданої норми — побиття.
Визволений Червоною Армією з 19 на 20 квітня 1945 року. Після перевірки польовим військкоматом призваний до Червоної Армії, в якій проходив службу до 1947 року на території Німеччини.

Молоді, яка залишилась у селі, дозволяли збиратись на релігійні свята по хатах у присутності поліцейського.

З метою пропаганди сільська окупаційна влада дозволила 9 березня 1943 року вшанувати пам’ять Т. Г. Шевченка. Відбувся мітинг, хор під керівництвом священика виконав декілька пісень на слова поета.

Ще до окупації Кролевецького району були створені підпільні організації, а на території Червоного Ранку — партизанський загін «Помства стахановців», командир В. М. Кудрявський, комісар К. І. Онопченко, який в 1942 році ввійшов до складу партизанського з’єднання під керівництвом С. А. Ковпака.

З населених пунктів, які входили до Ленінської сільської ради, в партизанському загоні Сабурова перебував житель села Лапшин — вчитель Глушко Митрофан Якович.

Жителі села брали участь у підпільних групах по забезпеченню партизан військовою інформацією та зброєю, яку збирали після боїв. Так, у Вирівці Конотопського району на торфопідприємстві діяла підпільна група під керівництвом військовополоненого капітана Мальцева. Наші односельці, машиніст Жук Максим Кузьмич, начальник поїзду ст. Конотоп Лецик Терентій Євдокимович, член Вирівської підпільної групи та інші збирали зброю, яка залишилась після боїв 1941 року, і ховали в штабелях торфу. Були також зв’язковими між Конотопською та Алтинівською партизанськими групами.

Після викриття підпільної групи вони покинули місце роботи і йшли, напевне на схід, в партизанські загони. Успішно переправились через Сейм і вирішили зайти до рідних в село. Біля села групу схопили поліцаї і передали фашистам. Всі були розстріляні в селі Попівка Конотопського району в лютому 1943 року.

На території району, де населені пункти були ближче до лісів і жителі сіл перебували в партизанських загонах, а місцеве населення підтримувало партизан, окупантами разом з їхніми поплічниками — поліцаями і козаками були проведені каральні акції 30 грудня 1942 року проти жителів сіл Новоселиця і Зазірки. Так, в с. Новоселиця живцем в одному з приміщень було спалено 29 чоловік, з них 4 чоловіків, 11 жінок і 14 дітей.

Період окупації для жителів села Ленінське обернувся втратою 57 чоловік, серед яких розстріляні в м. Кролевці і с. Попівка Конотопського району 15 чоловік. Місцями масового знищення населення стали в Кролевці Гайовий Яр і льодовня промкомбінату та ряд других місць розстрілу. Так, тільки за два дні 3 листопада 1941 року та 11 січня 1943 року було розстріляно 358 чоловік. 11 січня 1943 року були розстріляні всі цигани, які осіло проживали в селі Ленінське, та їх родичі, які приїхали на свято Різдва Христового. Було ідентифіковано 34 і 10 чоловік невідомих. Померли в Німеччині 10 чоловік, помер від тортур в Кролевецькій тюрмі 1 чоловік.

Після звільнення населених пунктів створювались спеціальні комісії із розслідування злочинів фашистської влади на окупованій території. В ці дослідження ввійшло свідчення очевидця, селянина с. Ленінське Трохима Володимировича Нипода.

Заява. 09.01.1943 р. мене запросили в гості до Проноти Степана на хрестини. Коли я прийшов туди, там вже був Глушко Федір. Ми почали чекати запрошених людей. Коли люди зійшлись, ми розпочали святкувати. Потім Глушка Федора покликав старшина общини Герасимець Віктор, а ми продовжували святкувати.
Десь об 11 годині ночі, з криком, п’яні вскочили в хату прокляті поліцаї Холодьон Микола, Школа Пилип і Урупа Михайло. З криком і сваркою розпочали виганяти запрошених, а циган і їх дітей не випустили.
Моя хата була близько. Я сів біля вікна і сидячи думав, що будуть робити ці прокляті поліцаї. Через дві години вивели 17 чоловік, посадили на сані і повезли в напрямку Кролевця.
На другий день я звернувся до старшого поліцейського Щербаня з тим, щоб забрати із хати циган свою посуду. Щербань кричав і говорив, що вас всіх потрібно відправити з циганами. Всіх циган — дорослих і дітей — було розстріляно. В чому я і розписуюсь. [13, с. 36]

Істориками, краєзнавцями була проведена велика робота з увічнення пам’яті жителів України, які були знищені в період фашистської окупації, виданням по кожній області Книги скорботи та увічненням пам’яті на братських могилах.

В роки окупації на території Сумщини діяли не тільки партизанські загони, а й загони ОУН УПА, які були сформовані підпільними організаціями, та ті, які прийшли з території Західної України.

До цих загонів вливались місцеві жителі, які воювали як із гітлерівцями, так і з представниками радянської влади під українськими національними лозунгами. До УПА потрапляли військовослужбовці радянської армії після оточення, військового полону. Поповнились загони УПА партизанами із Сумщини після боїв у Карпатах у вересні 1944 року і навіть українськими поліцаями, які розчарувались у службі окупаційній владі.

Ця боротьба продовжувалась і після звільнення території Сумщини і Кролевецького району, до 50-х років.

Із захоплених документів ОУН УПА органами НКВС був зроблений аналіз складу осіб, які перебували в лавах повстанців. Так, із 1305 осіб більшість були вихідцями із Західної України, понад 300 осіб — вихідці з Росії, Молдови, Білорусії, Узбекистану, з Луганської, Дніпропетровської та інших областей, в тому числі з Чернігівщини і Сумщини. Так, із Сумської області було 79 чоловік. З Кролевецького району особливо виділялись села Бистрик, Обтове, Спаське.

«У націоналістичному підпіллі перебували з Червоного Ранку Кривенко Ілля (Чайка) і Сомок Григорій (Сліпий), з Ленінського Кусенко Савка (Ластівка), Кусенко Микола (Хвиля), Лецик Павло (Бєлкін), Проноза Антон (Зінченко), Проноза Василь (Замовець), Холодьон Микола (Гузенко), Школа Пилип (Шкода), Щербань Антон (Бучук), Щербань Іван (Ковельський)» [20, с. 124 — 125]

Органи радянської влади жорстоко розправлялись з націоналістичним підпіллям, яке діяло і в Кролевецькому районі.

Так, С. Ф. Кириленко, який був організатором Воргольського партизанського загону, а після звільнення Кролевеччини був прокурором району, у своїх спогадах відмічає:

«Одной из важнейших задач того времени было совместное с МГБ раскрытие банды оуновского направления в селе Ленинское.
Бывший полицейский Кривенко, удрав с фашистами, примкнул где-то в лесах Ровенщины к бандеровской банде. Был обучен «дьявольским» методам националистов, прошел курс подготовки и в качестве эмиссара ОУН прибыл в наш район обращать только что освободившихся советских людей в веру борцов за «вильну Украину», которая, действительно, стала свободной, сбросив ярмо оккупации. Собрав вокруг себя лиц, ранее сотрудничавших с фашистами и боявшихся разоблачения, «подпольщики» начали действовать. Утром хозяйки встречали на заборах у колодцев лозунги националистического содержания и, не читая их, срывали, передавали в сельский совет. Поймать банду оказалось делом не из легких. Не имея возможности прочесать все улицы, мы поочередно проверяли их одну за другой, но никто не попадался.
— Похоже, что кто-то вовремя предупреждает их, — посетовал начальник МГБ Белозерцев.
Секрет раскрыли случайно. Пользуясь дефицитом кадров, в милицию пробрался человек, связанный с бандой. Он вовремя предупреждал сообщников, и только когда провокатор был обезврежен, мы смогли покончить с нечистью в селе Ленинском.» [26, с. 137 — 138]

Розстріляні в роки війни: