У 20-х роках влада більшовиків встановилась по всій території України, крім західних. Ленінськими декретами передбачалась боротьба з церквою. Повсюди знищувались церковні храми, священики піддавались репресіям.

Не оминуло це і село Спаське, яке ще й носило релігійну назву. Перше, що зробили більшовики, це перейменували село. На сьогодні точно не відомо, кому належала ця ініціатива: чи місцевим комуністам, чи вищим за рівнем партійним органам.

Але події в селі розгортались так. На території Кролевецького повіту діяла банда Тригуба, вихідця з села Божок, яка в січні 1920 року наїхала в село, щоб пограбувати магазин сільського споживчого товариства (голова Ліщенко М. М.), але їм це не вдалося, оскільки на постріли збіглись члени більшовицького осередку, комбідівці, і хтось ударив у дзвони. Тоді бандити увірвались у сільську раду з метою пограбування каси. Але в ящику грошей практично не було, тоді вони з люті зірвали портрет Леніна зі стіни, розтоптали і зникли.

«7 лютого 1920 р. відбулися збори в сільській раді. На зборах був присутній односелець червоноармієць 3-го кінного полку 46 дивізії кавалерист Мицай, який приїхав у відпустку додому.
Він виступив з промовою про те, що в селі не можуть навести революційний порядок, коли поміщики і куркулі заважають будувати нам нове життя.
Після виступів була прийнята резолюція про підтримку Червоної Армії, засудили бандитизм в повіті, про те, що буде вестися боротьба з противниками радянської влади в селі.
Голова зборів Гребеник
Секретар зборів Терещенко» [45]

Другий напад банда Тригуба вчинила влітку 1920 року. Обстріляли червоноармійців, які в цей час перебували в селі, житлові приміщення сільських більшовиків, Топіхи, Валового, Пуриги, забрали коней, пограбували сільські установи і в народному будинку знову зняли портрет Леніна та під п’яний регіт викололи очі на портреті і повісили на гілляці дерева.

Після цього було скликано сільський більшовицький осередок, на якому звернулись до повітових органів влади винести ватажкам бандитів найвищу міру покарання. Хтось із більшовиків подав пропозицію про перейменування села.

У 1921 році був проведений мітинг у селі, на якому обговорили питання про перейменування села.

У 1970 році до 100-річчя з дня народження В. Леніна був опублікований збірник «Ленінські зорі над Сумщиною», в якому надрукована стаття на той час голови сільської ради Миколи Трохимовича Рубана «Ім’ям вождя назване», де він відзначає: «Наприкінці серпня 1921 року селяни зібралися на сходку. На порядку денному було одне питання: про перейменування села. Якийсь куркуль вигукнув. Навіщо перейменовувати? Та наше село споконвіку носить ім’я Спасителя! — підтримав його сільський дячок, покарає Вас бог…».

На цьому мітингу переважна більшість громадян села ухвалили просити повітовий виконавчий комітет ради назвати село Спаське ім’ям Леніна.

22 січня 1922 року
7-й Кролевецький повітовий з’їзд Рад ухвалив:
на прохання громадян села Спаського
перейменувати село в Ленінське [10]

У квітні 1920 року в селі вдруге створюється партійний осередок у складі: Мироненко Микола Ілліч, секретар осередку, Слуцький В. Д., Герасимець Петро Сидорович, Холодьон Павло Федотович, Кремінь Яків Микитович.

Одночасно створюється комсомольський осередок з 8 чоловік, секретар Савченко Іван Петрович.

В березні 1921 року Х З’їзд РКП(б) прийняв рішення про перехід від політики «військового комунізму» до нової економічної політики, суть якої — часткове роздержавлення власності і тимчасовий перехід до ринкових відносин, що передбачало запровадження приватної власності.

Кролевецький повітовий раднаргосп укладав договори з ремісниками на виготовлення цегли, торфу, коліс, вірьовок та інших необхідних речей. Пожвавили свою діяльність приватні торговці, орендарі.

У травні 1921 року при повітовому раднаргоспі була створена комісія, яка здавала в оренду різним установам, кооперативам, організаціям, приватним особам кузні, млини, круподерні та інші промислові та побутові майстерні.

У 1920 році Україну було поділено на 12 губерній.

30 грудня 1922 року на І З’їзді рад було прийнято рішення про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) у складі Росії, України і Білорусії та трьох республік Закавказзя, пізніше у різний час до цього союзу «добровільно» приєднались інші республіки.

Після встановлення радянської влади відбулися зміни в адміністративно-територіальному устрої. У 1923 році замість повітів і волостей було утворено округи та райони.

У лютому 1923 року під час першого районування утворилися три райони: Кролевецький, Тулиголовський, Алтинівський та інші — всі вони входили в Конотопський округ. Ленінське ввійшло до Алтинівського району. Пізніше невеликі райони були ліквідовані і село увійшло до Кролевецького району.

У 1930 році округ було ліквідовано. З 1932 року була проведена чергова адміністративно-територіальна реформа: область, район, місто, селище.

З лютого по жовтень 1932 року Кролевець і Ленінське входили до складу Київської, а з жовтня 1932 року по січень 1939 року — Чернігівської області.

З 10 січня 1939 року — до новоутвореної Сумської області.

Під час нової економічної політики держава всіляко заохочувала селян до створення колективних господарств: товариств спільного обробітку землі (ТСОЗ), артілей, комун.

Так, у 1922 році в селі Ленінське об’єдналися в артіль «Нове життя» 7 господарств бідняків. Очолив артіль Герасимець Сергій Петрович, пізніше переобрали Гребеника Дмитра Степановича. Їм була виділена земля в урочищі Лобанове з садом заможного селянина Семенця Л.

Весною 1924 року було організоване друге об’єднання ТСОЗ ім. Шевченка із 10 господарств, голова Мовчан Т. О. Землю виділили в урочищі Кострична.

Через деякий час більшість селян переселились на ці землі. Тому і сьогодні можна знайти сліди цих поселень на території села. Але ці колективні об’єднання не прижились, селяни поверталися до індивідуальних методів господарювання.

У 1927 — 1928 роках колективне господарство «Нове життя» розпалось. Розібравши коней, плуги і поділивши землю, стали господарювати одноосібно. А в 1929 — 1930 роках переселилися в село. Розпалось і колективне господарство ім. Шевченка.

22 квітня 1926 року в день 56-річчя з дня народження В. Леніна в чотирирічній школі створена піонерська організація і піонерський загін ім. Леніна з 12 учнів 4-го класу.

1 вересня 1926 року в школі було відкрито 5-й клас.

У 1928 році почали виникати перші колективні господарства — колгоспи.

Колгоспи, кооперативні організації селян, які добровільно об’єдналися для спільного планомірного ведення сільського господарства, виробництва на основі суспільних засобів виробництва і колективної праці. Економічну базу колгоспів становлять земля, що є державною власністю і передана у безплатне й безстрокове користування, та належна їм власність на засоби виробництва, грошові нагромадження, продукцію тощо. [49]

Кількість їх була незначна. По Україні вдалося колективізувати не більше 4 % селянських господарств.

Швидкими темпами цей процес пішов у 1929 — 1930 роках, коли комуністична партія взяла курс на суцільну колективізацію і в село було відправлено 15 тисяч робітників, що повинні були стати головами колгоспів і очолити боротьбу з куркулями.

У березні 1928 року був організований перший колгосп ім. Петровського із 17 господарств, голова Болобон Іван Михайлович.

Газета Конотопської округи надрукувала статтю «Багато селян — закладають колгоспи в с. Ленінське», в якій відзначалось:

«Село наше величеньке, воно має щось не з тисячу дворів. Тільки половина з цих дворів — двори бідняків, що мають зовсім порожні землі та й то непридатні — або піщані або землі далеко від села.
Тим то біднота не могла поліпшувати своє господарство. Ще п’ять років тому назад організували два колгоспи, але селяни ввійшли до них непідходящі і колгоспи перетворилися в звичайні села. І далі так село не можна тримати. Тим-то за проводом сільКНС мають організувати декілька колгоспів. Для двох з них підібрали вже певних селян. До них приєдналися більше біднота і членів КНС.
Вся біднота тянеться до колгоспного господарювання, бо за 10 верств від села обробляють свою землю та й ще піщану. Хай краще куркулі залишаються на пісках».
Сількор. [52]

У 1929 — 1930 роках в селі були організовані колгоспи: «Запоріжжя» із 20 дворів, голова Кикоть Іван Митрофанович, «Радянське село» із 20 дворів, голова Герасимець Сергій Петрович, «Вільна праця» із 16 дворів, голова Сіталенко П. Ю., після були Огієнко О. Г. (Середа), Проноза П. П., «Добрий шлях» із 10 дворів, голова Малиновський Пилип Юхимович, ім. Леніна із 17 дворів, голова Сухоженко Олександр Михайлович.

Ідея створення колективних господарств, як показують історичні дослідження, сама по собі була позитивною. Дрібні селянські господарства не могли бути ефективними при запровадженні сільськогосподарської техніки, яка швидко створювалась в результаті індустріалізації країни. Для держави потрібна була велика кількість продовольчих товарів, які не могли виробити індивідуальні господарства при застарілих знаряддях праці і методах господарювання.

Але насильно заганяючи селян у колгоспи, комуністичне керівництво відбило усяке бажання сумлінно працювати, позбавивши можливості самим розпоряджатись землею, інвентарем, господарчими будівлями, тягловою робочою силою. Не дозволяли розпоряджатися вирощеним врожаєм, встановили мізерну оплату продуктами харчування, пізніше почали оплачувати грошима та видавати невелику кількість зерна, інших продуктів харчування для ведення домашнього підсобного господарства.

У 1931 році був організований колгосп ім. Маркітана по вулиці Хворостянка із 20 дворів, перейменований у колгосп ім. Дзержинського, голова Рубан Іван Логвинович.

У хуторі Лапшин, який входив до Ленінської сільради, був створений колгосп «Червоне Полісся» із 60 господарств на чолі з головою Кононенком Григорієм Івановичем. З 1932 до 1950 роки колгосп очолював Городиський Іван Кузьмич.

У хуторі Веселі Гори був створений колгосп «Прогрес» із 30 господарств, голова Свобода Йосип.

У 1932 році Ленінське одним із перших у Кролевецькому районі майже завершило колективізацію.

Колективізація як на Україні, так і в селі, проводилась силовими методами, залякуванням, арештом, виселенням у Сибір і навіть фізичним знищенням.

У 2013 році був надрукований збірник у 27 томах «Реабілітовані історією», в якому дана інформація по всіх областях України про реабілітованих громадян, в тому числі і по селу Ленінське, де вказано про реабілітацію 24 жителів села, із них 17 чоловік були засуджені за те, що не йшли в колгоспи, Книш Антон Юхимович був розстріляний. За антирадянську агітацію до 5 років був засуджений вчитель Андрієнко Іван Дмитрович.

Селян, які не хотіли іти в колгоспи, назвали «підкуркульниками» і повели з ними жорстоку боротьбу. Так, член комітету бідняків і комітету незаможних селян Герасимець І. П. одержав у 1919 році конфісковане подвір’я Андрущенка І. І., йому дали земельну ділянку, реманент, посівний матеріал. За часів НЕПу він зумів налагодити життя як заможний селянин і відмовився йти в колгосп. За нажиті статки його прозвали «куклою». Багато селян, дивлячись на нього, ігнорували заклики йти в колгоспи.

Активісти села, за підтримки районного керівництва, Герасимця І. П., а також злісних підкуркульників, які зривали колективізацію (Холодьона І. П., Холодьона С. П., Кащенка С. З., Андрущенка І. П., Коломійця Ю. К. та інших) вивезли за межі села без права повернення назад.

У 1931 — 1932 роках дрібні колгоспи почали об’єднуватися у більші. У результаті об’єднання колгоспів «Радянське село» і «Вільна праця» утворився колгосп ім. Леніна в центрі села, голова Сухоженко Терентій Андрійович. З двох колгоспів «Добрий шлях» і «Запоріжжя» утворився колгосп «Червоний плугатар» на Куликівці, голова Герасимець П. С., потім Скрипняк І. К. Пізніше перейменований у колгосп «Жовтневої революції». З колгоспів ім. Леніна та ім. Петровського утворився колгосп ім. К. Маркса на Невечерівці, голова Урупа Дмитро Андрійович.

На допомогу селянам з Кролевця була направлена бригада робітників, які обладнали кузню і всю весну і літо готували та ремонтували плуги, борони, сапи, жатки та інші сільськогосподарські знаряддя праці.

На колгоспи і сільські ради накладалися плани по заготівлі хліба. У 1932 році в Україні розпочався голодомор, у той же час газета «Комуна» Конотопського округу від 15 серпня 1932 року повідомляла: «Самовіддана праця хліборобів принесла відрадні наслідки. У 1932 році колгосп ім. Леніна одним із перших у районі закінчив збирання врожаю і у відповідь на Постанову 3-ї Всеукраїнської конференції, 11 серпня 1932 року відправив державі на заготівельний пункт червону валку з хлібом вагою 4 тони доброго зерна».

У районній газеті «Колгоспне село» від 6 січня 1933 року була надрукована стаття «Про боротьбу за виконання плану мірчука». Кожен селянин, який робив помел зерна в млині, повинен був здати один мірчук зерна державі. Піддаються критиці населені пункти району, в тому числі і село Ленінське, в якому в одному з колективних господарств відкрито вітряк, де проводиться помел без мірчука.

Парткоми не борються з таємним перемолом зерна в жорнах (ручний пристрій перемолу зерна). Особливо не борються з цим у селах Мутин, Ленінське та інших населених пунктах.

Щодо Голодомору в селі в 1932 — 1933 роках.
В архівних документах на сьогодні не виявлено матеріалів щодо масового голодомору в селі Ленінське. Із свідчень жителів села, які в той час ще були дітьми, і з того, що розповідали їх батьки, підтверджуються факти використання в їжу рослин, мерзлої картоплі та інших видів нетрадиційних продуктів харчування.

Підтверджуються факти також смерті деяких односельчан. Це були, як правило, найбідніші, ті, що зазнали репресій під час колективізації, селяни, які не пішли в колективні господарства. Актив села, комірники, селяни, які вступили в колгосп, з голоду не вмирали. Радянська влада також не могла допустити голодомору в селі, яке на той час носило ім’я вождя світового пролетаріату В. Леніна.

Незважаючи на репресії проти селянства, опір селян новим методам господарювання, радянська влада втілювала свої ідеї по зміцненню колективних господарств.

У 1935 році розгорнулось соціалістичне змагання за вирощування 500 центнерів цукрового буряка з гектару. В селі між ланками, колгоспами було організовано соціалістичне змагання з вирощування цукрових буряків, конопель, зернових культур, з вирощування поросят від однієї свиноматки, з оранки ріллі та інші.

Державні і партійні органи влади вимагали від керівників підприємств, колгоспів високих показників, передовиків виробництва. Але не маючи достатніх стимулів і винагороди за працю, селяни не давали тих результатів, які були в зобов’язаннях.

Соціалістичні зобов’язання брали комсомольські, піонерські організації навчальних закладів. У районній газеті «Колгоспне село» від 13 січня 1934 року № 4, 5 було надруковано соціалістичні зобов’язання піонерської організації Ленінської школи.

«Назустріч з’їздам поліпшимо роботу піонерії»
Готуючись до з’їздів нашої партії, піонерський загін ім. Постишева Ленінської семирічної школи підписав соціалістичний договір з піонерським загоном ім. Горького Алтинівської семирічної школи.
В соцдоговорі зобов’язались:
1. Піонеризувати школу (залучити всіх учнів школи до піонерської організації).
2. Налагодити гурткову роботу антирелігійного гуртка, яким охоплено 90 % учнів нашої школи.
3. Скликати зльоти ударників шкіл.
4. Зібрати утильсировини з розрахунку на кожного учня-піонера 5 кілограмів, залучити сюди решту учнів.
5. Розповсюдити між колгоспниками та одноосібниками сільськогосподарську літературу на суму 100 крб.
6. Організувати догляд гігієнічного стану колодязів по селу, виявляючи забруднені, через Раду загону сповіщати місцевого лікаря та сільраду.
7. Навчити грамоті 30 неписьменних та малограмотних. І взагалі методами соцзмагання та ударництва повністю забезпечити виконання Постанов партії про піонерорганізацію.
Закликаємо всі піонерські загони району наслідувати наш приклад.
За орбітра обираємо РБ ДКО.
За дорученням піонерзагону Рогоза В. Ф. (директор школи)

У 1936 році сільська партійна і комсомольські організації обговорили питання про закриття Успенської і Преображенської церков. Для цього депутати сільської ради, голова Болобон І. М., комуністи і комсомольці провели обговорення цього питання на зборах у кожному колгоспі. Після цього було зроблено подвірний обхід селян, де на підписному листі були два питання: 1) закрити церкви, розібрати і збудувати школу; 2) залишити церкви.

Якщо вірити даним опитування, які на сьогодні не підтверджені документами, 94 % дорослих громадян згодились на закриття церков.

У січні 1937 року в с. Алтинівка була організована МТС (машинно-тракторна станція) на базі Кролевецької МТС. Вона існувала як самостійна організація і обслуговувала колгоспи сіл Алтинівка, Ленінське, Майорівка, Терехове, Обтове, Добротове, Погорілівка. Багато наших юнаків і дівчат стали трактористами, які пізніше після розформування МТС працювали вже в селі, передаючи досвід молодим.

У цей час країни світу вступали в глобальний конфлікт. Німеччина анексувала Австрію, у результаті Мюнхенської згоди провідних країн світу з політичної карти зникла Чеська республіка, радянська держава вступила в військовий конфлікт з Японією на сході. В результаті боїв з японцями на території Монголії влітку 1939 року загинув боєць Червоної Армії, житель села Андрущенко О. І.

На території України в результаті адміністративно-територіальної реформи 10 січня 1939 року була утворена Сумська область. До її складу ввійшли 12 районів Харківської, 17 районів Чернігівської та 2 райони Полтавської областей. Сформувався 31 адміністративний район, до яких увійшов і Кролевецький район.

Село Ленінське жило своїм життям. Селяни працювали в колгоспі, вирощували врожаї, вечорами молодь збиралась на вулицях, було чути спів і звуки гармошки.

Молодий тракторист Глушко Федір Семенович, працюючи на тракторі «ХТЗ-НАТИ», зорав за літо 1938 року 890 га ріллі, зекономив 1075 кг палива, за що був нагороджений орденом «Знак Пошани» 20.04.1939 р.

1 вересня 1939 року у новому приміщенні почала працювати восьмирічна школа, директор Медвідь Сергій Іванович.

Одночасно з відкриттям школи розпочалась Друга світова війна, яка несла нові випробування для людей усього світу, в тому числі і для жителів села.