Після закінчення війни військовослужбовці повертались в рідне село до своїх домівок і одразу ж ставали до роботи в сільському господарстві та установах, які були на території села. Деякі ще довгий час перебували в армії, воювали на сході з японцями. Офіцери, які залишились в армії, проходили службу до 60-х років. Після скорочення армії вони також повернулись до своїх осель, ставши спеціалістами в різних галузях господарства.

На військових мундирах виблискували бойові ордени і медалі. Деякий час за кожну нагороду держава виплачувала кошти, і це спонукало фронтовиків тримати нагороди в належному стані. Не всі фронтовики могли розповісти про свої військові будні, бойові подвиги. Для них це була робота небезпечна, брудна. І тільки наприкінці 60-х, 70-х років до ветеранів повернулись шана і повага. На День Перемоги на їх цивільних піджаках знову засяяли бойові нагороди.

Були серед ветеранів і ті, що розповідали про свої «бойові подвиги» і високі нагороди не будучи безпосередньо в боях. Так, в «Історії міст і сіл Української РСР» Сумська область. 1980 р., описуючи історію села, автори І. А. Гузенко і М. І. Сереженко, не перевіривши даних, вказали на те, що Сергій Федотович Шолудченко є повним кавалером ордена Слави (с. 351), що насправді не відповідає дійсності. Орденом Вітчизняної війни 2 ст. він був нагороджений у 1985 році. Дві медалі отримав при проходженні служби в одній з військових частин на посаді слюсаря ремонтної майстерні.

Щоб взнати про бойові подвиги фронтовиків, потрібні були архівні дані, і тільки з розвитком Інтернету вони були викладені на його сайтах, що дало змогу дослідити подвиги наших земляків, але, на жаль, вже тоді, коли вони відійшли у небуття.

У кожному місті і селі є свої герої. Так, Кролевеччина дала десять Героїв Радянського Союзу і двох повних кавалерів ордена Слави.

У нас в селі свої герої. Навічно увійдуть в історію села офіцер, льотчик-розвідник, кавалер трьох орденів Червоного Прапора Рубан Василь Трохимович, кавалер двох орденів Червоного Прапора льотчик, штурман Городиський Є. І. В історію села ввійшли офіцери, які піднімали військових в атаку, керували різними підрозділами, а в мирний час працювали на керівних посадах в селі. В історію ввійшли односельці, які нагороджені орденом Слави, і два з них — Книш П. А. і Коломієць І. І. — нагороджені двома орденами Слави. З перших днів війни на фронті медичними працівниками були жінки Корнієць Н. І. і Федоренко Є. П.

На сьогодні встановлено, що на фронтах Другої світової війни воювали близько 1170 наших односельців, 706 з яких загинули, повернулись 464 чоловіки. Ці дані стосуються жителів села, а також тих, хто проживав на період початку війни в інших населених пунктах радянської держави.

Офіцери-фронтовики

Рубан Василь Трохимович народився 16 березня 1923 року в селі Ленінське. У 1939 р., закінчивши 8 класів, вступив на навчання в Конотопський сільськогосподарський технікум. Після занять в технікумі відвідував аероклуб.

З початком війни аероклуб було переведено в Сталінградську область. Туди ж з іншими курсантами прибув і Василь Рубан.

У військову частину льотчик Рубан прибув тільки у 1944 році. З 6 травня 1944 по травень 1945 року — льотчик 118 розвідувального авіаційного полку ВПС Північного флоту.

Молодший лейтенант В. Рубан проявив себе як вмілий і хоробрий льотчик.

Бойові подвиги молодого льотчика В. Рубана описані Політвідділом Північного флоту СРСР у 1945 році в оповіданні «Черты победителя», де розповідається один із бойових епізодів.

Виконуючи бойове завдання по розвідці кораблів противника, в літака зупинився мотор. І полетіли в ефір його прощальні слова: Мотор зупинився. Іду на таран на ворожий транспорт. Прощайте, друзі!
Але в момент тарану вдалось запустити двигун, льотчик вивів літака з піке і повернувся на свій аеродром. Цей вчинок секретаря комсомольської організації довго обговорювали у полку.

У книзі «Арктичний фронт» автор Л. Щипко описує один з епізодів подвигу В. Рубана.

— Військовий льотчик Рубан одержав завдання пролетіти за маршрутом Діксон-Нова Земля з метою льодової розвідки. Так як маршрут був далекий, до літака були підвішені запасні баки з пальним, замість боєзапасів. Остались одні тільки кулемети. Під час польоту був виявлений підводний німецький човен у надводному положенні. В. Рубан, скинувши запасні баки з пальним, вийшов у піке і відкрив вогонь з кулемета, у військову частину по рації повідомив, щоб вислали допомогу. Під час бою літак зазнав пошкодження, але поспіла допомога і підводний човен був потоплений.

За здійснення в період з 5 по 30 липня 48 успішних бойових вильотів на ближню розвідку портів, аеродромів та проявлені при цьому мужність і героїзм молодший лейтенант Рубан В. Т. 19.08.1944 р. був нагороджений орденом Червоного Прапора.

За здійснення 23 бойових вильотів на розвідку аеродромів та морських комунікацій з 30 липня по 10 вересня 1944 року (точні дані) В. Рубан 03.10.1944 р. нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

З 10 вересня по 13 жовтня 1944 року В. Рубан провів 45 успішних бойових вильотів на розвідку. Крім розвідки, фіксував удари бомбардувальної та штурмової авіації по кораблях та об’єктах ворога. 01.11.1944 р. нагороджений третім орденом Червоного Прапора.

Учасник війни з Японією. Після війни капітан В. Рубан проходив службу на Далекому Сході та в Криму. Зам. командира ескадрильї винищувальної авіації, штурман. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ст. та 5-ма медалями.

10.09.1954 р. екіпаж літака у складі трьох чоловік, штурман В. Рубан, виконував плановий політ. За нез’ясованих причин літак упав в море. Всі загинули.

На мисі Херсонес в Козачій бухті м. Севастополя екіпажу літака встановлений обеліск. В. Т. Рубан навічно зарахований у списки Північного флоту.

У 2010 р. на День Перемоги на приміщенні школи встановлена меморіальна дошка в пам’ять про славного земляка.

У 2011 році вулиця Чкалова перейменована на вулицю Василя Рубана.

Городиський Єгор Іванович, 1922 р. н. В армії з 1940 року. У бойових діях з червня 1941 року як стрілець-бомбардувальник на літаку-бомбардувальнику одного з авіаційних полків.

Закінчивши навчання по спеціальності «військовий штурман», постійно брав участь у бойових польотах нічних бомбардувальників 701 авіаційного полку як штурман екіпажу, штурман ланки.

За здійснення 30 бойових вильотів 07.12.1942 р. нагороджений медаллю «За відвагу». За здійснення 40 бойових вильотів 14.05.1943 р. нагороджений орденом Червоної Зірки.

Молодий лейтенант Городиський, штурман екіпажу, літав на бомбардування живої сили ворога та техніки. Великий досвід дозволяв виводити літак точно на ціль. 07.07.1943 р. молодший лейтенант Городиський Є. І. нагороджений орденом Червоного Прапора.

Станом на квітень 1944 року у лейтенанта Городиського було 310 успішних бойових вильотів. 30.04.1944 р. лейтенант Городиський Є. І. нагороджений орденом Вітчизняної війни І ст.

Після останнього нагородження здійснив 177 нічних успішних бойових вильотів. 30.04.1954 р. нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

Після війни закінчив Вищу авіаційну школу. З 1950 по 1957 р. — штурман авіаційної ескадрильї, з 1957 по 1960 р. — заступник начальника штабу розвідки 538 бомбардувального авіаційного полку. Військовий штурман 2-го класу. З 1952 р. допущений до самостійних польотів на реактивному літаку ІЛ-28.

Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ст., другим орденом Червоної Зірки. Майор.

Жив і працював у м. Конотоп.

Гузенко Іван Адріанович, 1915 р. н., лейтенант-артилерист. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ст. Вчитель математики, завуч, директор школи, голова колгоспу.

Кащенко Іван Прокопович, 1913 р. н., старший лейтенант, командир стрілецької роти військ НКВС. Нагороджений орденом Червоного Прапора. Працював у колгоспі.

Колесник Іван Степанович, 1922 р. н., молодший лейтенант, командир взводу зв’язку. Нагороджений медаллю «За відвагу», орденом Вітчизняної війни І ст.

Вчитель фізики і військової підготовки Ленінської школи, директор Мутинської і Вирівської шкіл, інспектор Конотопського відділу освіти. Заслужений вчитель УРСР.

Колос Костянтин Панасович, 1914 р. н., старший лейтенант, командир взводу управління кінно-артилерійського дивізіону. Нагороджений медаллю «За відвагу», орденом Вітчизняної війни І ст. Вчитель історії, директор Будинку культури, працював у колгоспі.

Саприка Микола Кузьмич, 1912 р. н., старший лейтенант, командир взводу, заступник командира роти, начальник штабу полку по тилу, старший ад’ютант. Нагороджений медаллю «За відвагу», орденом Червоної Зірки. Вчитель української мови і літератури, голова Ленінської сільської ради.

Семенець Яків Іванович, 1914 р. н., старший лейтенант, командир батареї. Перебував на окупованій території після контузії. Призваний у 1943 р., отримав тяжке поранення. Бригадир рільничої бригади.

Сокольник Іван Кузьмич, 1922 р. н., старший лейтенант, командир кулеметного взводу. Перебував у полоні. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ст. Працював у колгоспі.

Цикунов Микола Дмитрович, 1914 р. н., лейтенант, ветфельдшер хірургічного відділу. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Завідуючий ветеринарним пунктом в селі Ленінське.

Щербань Олексій Леонтійович, 1910 р. н., капітан. Перебував на керівних посадах військової адміністративної служби. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», орденом Червоної Зірки. Вчитель хімії і біології, директор школи.

Кавалери ордена Слави

Орден Слави трьох ступенів був запроваджений 08.11.1943 р. як аналог дореволюційних Георгіївських хрестів. Нагороджувались особи рядового і сержантського складу, в авіації — особи, які отримали звання молодший лейтенант. Орденом нагороджувались тільки за особисті заслуги.

Книш Павло Антонович, 1925 р. н., старшина. Після звільнення села 23.09.1943 р. був призваний до Червоної Армії і направлений до 278-го протитанкового винищувального артилерійського полку 4-ї окремої гвардійської винищувальної бригади РКГ. Бойове хрещення прийняв у листопаді 1943 року в боях під Львовом навідником гармати. В одному з боїв були знищені автомобілі ворога, 20 возів обозу та велика кількість німецьких військових.

Першу нагороду — медаль «За відвагу» рядовий Книш П. А. отримав в січні 1945 року за знищення ворожої піхоти, яка пішла в контратаку. В боях за розширення Костринського плацдарму та знищення 105 мм гармати ворога, що вела вогонь по наших позиціях, Книш П. А. 19.04.1945 р. був нагороджений орденом Слави 3 ст.

В боях на території Німеччини Книш П. А. зі своєї гармати знищив дзот, ворожу гармату, 3 кулеметні точки ворога. Прямою наводкою вдарив по ворожих піхотинцях, чим запобіг захопленню позицій ворогом та зберіг життя бійців.

За цей бій був представлений до нагородження орденом Вітчизняної війни 1 ст., але командуючий артилерією своїм наказом від 07.05.1945 р. нагородив Книша П. А. орденом Слави 2 ст. У післявоєнний період був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ст.

Після закінчення війни продовжував службу на посаді старшини однієї з військових частин. Після демобілізації навчався на машиніста залізничного потягу, яким працював у м. Кролевець до виходу на пенсію.

Коломієць Іван Іванович, 1926 р. н., рядовий. Мобілізований в жовтні 1943 року. У бойових діях із грудня 1944 по травень 1945 року — кулеметник 89-го окремого гвардійського важкого танкового полку.

За проявлені мужність та відвагу в боях у 1944 році Коломієць І. І. був нагороджений орденом Слави 3 ст. За бої на плацдармі за р. Одер командуючий 5-ю ударною армією генерал-лейтенант Берзарін наказом від 17.04.1945 р. за проявлену мужність та відвагу нагородив Коломійця І. І. орденом Слави 2 ст.

В боях на території Німеччини у складі штурмової групи вогнем свого автомата знищив 5 гітлерівців. За виконання бойового завдання, сміливість і мужність Коломієць І. І. 29.04.1945 р. був нагороджений медаллю «За відвагу». У післявоєнний період нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ст.

Працював в колгоспі токарем.

Андрущенко Іван Андрійович, 1923 р. н., рядовий, навідник гармати, обчислювач. Нагороджений орденами Слави 3 ст., Вітчизняної війни 1 і 2 ст., Червоної Зірки. Головний бухгалтер колгоспу.

Герасимець Михайло Федорович, 1922 р. н., рядовий, сапер. Нагороджений медаллю «За відвагу», орденом Слави 3 ст. Працював у колгоспі, в школі вчителем трудового навчання.

Зінченко Михайло Олександрович, 1922 р. н., сержант, командир відділення зв’язку артилерійської батареї. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», орденами Червоної Зірки, Слави 3 ст. Працював на залізниці.

Кикоть Іван Михайлович, 1921 р. н., старший сержант, начальник телефонної станції. Нагороджений медаллю «За відвагу», орденами Слави 3 ст., Червоної Зірки. Працював у колгоспі.

Лецик Павло Іванович, 1923 р. н., старшина, помічник командира стрілецького взводу. Нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», орденом Слави 3 ст., двома орденами Вітчизняної війни 2 ст. Працював у колгоспі.

Рубан Тихін Григорович, 1903 р. н., єфрейтор, понтонер понтонно мостового батальйону. Нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда», орденами Слави 3 ст., Вітчизняної війни 2 ст. Працював у колгоспі.

Чаус Іван Степанович, 1923 р. н., рядовий, старший телефоніст. Нагороджений медаллю «За відвагу», орденом Слави 3 ст., двома орденами Вітчизняної війни 1 і 2 ст. Працював у колгоспі.

Жінки-фронтовики

Корнієць (Меняйло) Наталія Іванівна, 1922 р. н., сержант. Мобілізована Ямпольським РВК у м. Шостка, військовий госпіталь 3452, медична сестра з серпня 1941 року.

Бої на Сумщині, вихід з оточення під м. Рубіжне Донецької обл. Брала участь у звільненні Білорусії.

Наказом по 1-му Прибалтійському фронту № 0486 від 01.06.1945 р. медсестра евакогоспіталю 3452 Меняйло Н. І. нагороджена медаллю «За бойові заслуги». У 1988 році нагороджена орденом Вітчизняної війни 2 ст.

Працювала медсестрою в лікарні с. Ленінське.

Федоренко (Савченко) Євдокія Павлівна, 1921 р. н., старший сержант. Мобілізована 25 червня 1941 року Кролевецьким РВК.

Медична сестра 133 військового санітарного потягу до травня 1945 року.

Нагороджена орденом Вітчизняної війни 2 ст.

Працювала медсестрою в лікарні с. Ленінське.