На початку 80-х років відбулись зміни в керівництві радянської держави. Прихід до влади М. Горбачова у 1985 році привів як до позитивних, так і негативних наслідків у розвитку держави.

Не вдалось у ці роки країну вивести з економічної кризи. Політичні процеси, які відбувалися в країні, призвели до розпаду СРСР і утворення нових незалежних держав. Цим правом скористалась і Україна.

90-ті роки стали періодом руйнування соціалістичної моделі розвитку держави. Запроваджувались ринкові (капіталістичні) методи господарювання.

Сформувалися нові політичні органи управління державою.

У цих умовах жило село і його населення.

У 1983 році головою колгоспу обирається А. І. Андрущенко. Голова сільської ради — Герасимець Володимир Родіонович. У колгоспі ще не спостерігається занепаду сільського господарства, достатньо є сільськогосподарської техніки, розвивається виробництво сільськогосподарської продукції.

У селах району, у тому числі і в селі Ленінське, розпочинається спорудження будинків для працівників сільського господарства. На цей час вже відчувалось старіння і зменшення працездатного населення. Потрібно було молодь затримати в селі.

Новими будинками була забудована ціла вулиця, яка була відкрита в 70-х роках і на якій уже було зведено самими жителями села декілька будинків.

У 1987 році до старого приміщення магазину продовольчих товарів було добудовано нове приміщення, в якому розмістився магазин господарчих товарів.

У 1988 році побудований приймально-заготівельний пункт. У цьому ж році розпочалась робота по покриттю вулиць асфальтом. Був замінений пам’ятник В. Леніна на бронзовий, який до цього часу стояв у центрі м. Суми.

У 80-х роках на свинофермі були збудовані нові сараї. Разом з будівельниками працювала будівельна бригада студентів вищих навчальних закладів. Будувались також інші об’єкти сільськогосподарського призначення.

У 1985 році на роботу в школу вчителем фізики був направлений після навчання Кирик Г. В., який вже у 1986 році призначається директором школи.

Молодий керівник зразу ж включився в роботу, щоб надати школі новий сучасний вигляд і забезпечити учнів комфортними умовами навчання.

За підтримки районного відділу освіти (завідуючий М. К. Ісаєнко) допомоги керівництва села і колгоспу була проведена велика робота в школі.

Побудовано нове приміщення кухні з підвалом для зберігання овочів та консервації. Кухня була оснащена новими електричними плитами, газовою плитою та мала набір різного посуду. Актовий зал став також і залом, де харчувались діти.

Розпочались роботи в приміщенні школи. Була замінена вся стара електропроводка. Панелі в коридорах, які до цього були пофарбовані, зробили з пластику. Стіни обклеїли шпалерами, були замінені старі світильники. У коридорах з’явились нові стенди, нова Дошка пошани.

Всі класи були вмебльовані новими столами, стільцями, шафами. Завезено нове обладнання і меблі для фізичного і біологічного кабінетів. Вчителі включились у переобладнання кабінетів і класних кімнат. З’явились нові технічні засоби навчання, плакати, підручники та інше.

Біля приміщення школи вчителі-чоловіки та обслуговуючий персонал виклали тротуарну плитку. Була заасфальтована дорога від школи до центральної вулиці села.

У школі була красиво оформлена кімната Бойової слави, яка через деякий час набула статусу музею.

На подвір’ї школи було обладнане військове містечко. Заасфальтована бігова доріжка на шкільному стадіоні.

У старому приміщенні школи, де розміщувалась майстерня з трудового навчання, було зроблено електричне опалення.

Замінений шкільний автомобіль ГАЗ-51 на ГАЗ-52.

На шкільному подвір’ї розбили нові клумби для квітів, висадили декоративні дерева та кущі.

Випускники школи, які заходили в приміщення, були вражені тим, як оновилась школа.

Кирик Г. В. зумів надати школі сучасного вигляду, чим заслужив повагу серед учнів, вчителів, батьків. Вимогливий та водночас справедливий і дружелюбний, він зумів об’єднати весь педагогічний колектив як у роботі, так і на відпочинку.

У 80-х роках тривала радянсько-афганська війна, яка в той час у засобах масової інформації подавалась як інтернаціональна допомога братньому народу.

Випускникам школи настав час служби в армії. Деякі з них з честю виконали свій військовий обов’язок у цій війні. Чаус В. І., офіцер-артилерист, безпосередньо брав участь у бойових діях на території Афганістану, за що отримав бойову нагороду.

Статус учасника бойових дій отримали: Александров В. Л., Чаус О. М., Гузенко В. І., Лузан О. Г., Кривенко О. Г., Городиський І. П.

Випускник 80-х років Чорноус Анатолій Миколайович, закінчивши Сумський державний університет і аспірантуру, став науковим співробітником. На сьогодні Чорноус А. М. — проректор університету по науковій роботі, доктор фізико-математичних наук, професор.

Наприкінці 80-х років з полиць магазинів почали зникати продукти харчування, промислові товари. Рибні консерви, якими були заставлені полки магазинів і які практично ніхто не купував, стали дефіцитним товаром.

Для того щоб купити дефіцитні товари, потрібно було мати знайомих у магазинах, на торгових базах.

Початок 90-х років після розпаду СРСР стає переламним у економічному і політичному житті як країни, так і села.

З утворенням незалежних держав порушились економічні зв’язки. З тимчасовою забороною комуністичної партії були ліквідовані партійні органи управління. Тепер партія не втручалась в господарські справи.

Нова державна влада переходила на ринкові методи господарювання. Колишні партійні чиновники ставали банкірами, власниками великих і середніх підприємств.

Неможливо було швидко зламати колгоспну систему господарювання. Не було великих накопичень капіталу, щоб вкладати в сільське господарство.

Створені державою умови призвели до самознищення колгоспів.

У селі Ленінське в 90-ті роки колгоспи очолювали Андрущенко Анатолій Іванович, Щербань Степан Іванович, Сухоженко Михайло Борисович. Наприкінці 90-х років господарство очолив Щербань Микола Іванович. Голова сільської ради — Гудим Микола Федорович.

Спроби цих керівників зберегти колгосп не дали результату. В країні знецінилась грошова одиниця, шалена інфляція та безгосподарність вели до знищення колгоспної системи господарювання.

Колгоспникам місяцями і роками не виплачували заробітну плату, не отримувала її й інтелігенція села.

За відсутності грошей з’явилася бартерна система розрахунків. Колгоспи за продукцію сільського господарства придбавали запчастини для техніки, метал та інші матеріали для потреб господарства. Жителі села проводили обмін вирощених на власних підсобних господарствах овочей на продовольчі та промислові товари.

Колгосп, оскільки не видавав зарплату колгоспникам, у рахунок оплати орав, сіяв, надавав комбайни для збору зернових культур та інші послуги.

Селяни почали збільшувати в домашніх господарствах поголів’я корів, свиней, птиці. За рахунок продажу молока виживала більшість сімей у селі.

Для забезпечення колгоспних потреб у грошах почали здавати велику рогату худобу, свиней, овець на м’ясокомбінати, продавати населенню. Більш підприємливі селяни возили продавати м’ясо в Росію. На селі різко знизилося поголів’я худоби.

У колгоспі почали продавати трактори, причіпні знаряддя праці, автомобілі тощо, які списувались. Через знайомство можна було купити і більш пристойну техніку. Так селяни ставали власниками колгоспної техніки. Відремонтувавши її, вони обробляли свої присадибні ділянки та надавати послуги за гроші селянам, які не мали техніки.

Маючи достатньо техніки, селяни так і не організувались у кооперативні об’єднання, ніхто не став займатись фермерським господарством.

Через зниження поголів’я худоби перестали існувати ферма на Подолі, свиноферма, ферми в селі Любитове. Через деякий час приміщення ферм були розібрані і розкрадені. На свинофермі, в сараях були вирізані металеві станки для свиней, інше обладнання. Розібрані декілька сараїв. Масштабних руйнувань не зазнала ферма молочного комплексу, на якій залишилась незначна кількість великої рогатої худоби.

Знизилась врожайність зернових культур через неможливість закупити мінеральні добрива, отрутохімікати для боротьби з бур’янами. Колгосп перестав вирощувати овочі.

У 90-х роках розпочалась реорганізація колгоспу під ринкові методи господарювання. Так, у 1992 році колгосп ім. Леніна реорганізований у КСП ім. Леніна (колективне сільськогосподарське підприємство).

У 1995 році КСП ім. Леніна реорганізоване в АПТ з. т. «Ленінське» (акціонерне пайове товариство закритого типу).

У 1998 році АПТ з. т. «Ленінське» реорганізоване у КСПП «Ленінське» (колективне сільськогосподарське підприємство пайовиків).

У 2000 році КСПП «Ленінське» реорганізоване у СТОВ «Спаське» (сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю).

Пізніше ще два рази буде проведена реорганізація сільськогосподарського підприємства, після чого воно перестане існувати, а на його землі зайде інвестор.

Перестали існувати і зазнали руйнування приміщення соціальної сфери села. Будинок культури перестав опалюватись, осипалась штукатурка. Обладнання кочегарки було вирізане і здане на металобрухт. Відповідно в осінньо-зимовий період у приміщенні не проводились культурно-масові заходи.

З появою в продажу відеотехніки перестало демонструватись кіно.

Після зникнення товарів з прилавків магазинів всі вони в селі були закриті. Місцеві вандали повибивали у приміщенні універмагу великі вікна. Всередині магазину зробили туалет. Магазин на Сіталовці через деякий час був розграбований і розібраний.

Зазнало руйнувань і приміщення дитячого садочка. Те крило приміщення, де влітку проживали учні шкіл, училищ, які допомагали колгоспу у збиранні овочів, де розміщувався шкільний інтернат, було повністю розграбоване, зірвані поли, видерті віконні рами, двері та інше. І тільки те крило приміщення, де був дитячий садок, не зазнало руйнувань. Керівництво села, колгоспу, маючи на той час пиломатеріали, метал, нічого не зробили, щоб закрити це приміщення від сільських вандалів.

І. В. Балобон, колишній секретар райкому партії, у своєму друкованому виданні про Кролевеччину відмічає:

«У 70-х роках у Ленінському був побудований один із найкращих дитячих садочків в районі, який завдяки бездіяльності сільської влади, з початком третього тисячоліття, стоїть з розбитими вікнами, розкраденим обладнанням, без дверей.» [12, с. 99]

Перестали функціонувати комбінат побутового обслуговування, сільська лазня.

І тільки школа змогла вистояти у важкі 90-ті роки завдяки педагогічному колективу, обслуговуючому персоналу, керівництву школи (директор Сухоженко Н. С).

В опалювальний сезон кочегари відмовлялися працювати в школі через мізерну зарплату. Тоді їх замінили вчителі-чоловіки та обслуговуючий персонал, які безоплатно по черзі опалювали школу. На той час держава ще забезпечувала школу вугіллям.

Слід віддати належне всім жителям села, які в тяжкі роки розрухи, втративши свої вклади в Ощадбанку, в умовах безгрошів’я зуміли вистояти. Працювали, вчили своїх дітей, брали участь у громадському житті села. І тільки незначна частина селян, втративши роботу, не маючи сил боротися з життєвими труднощами, стала на шлях пияцтва, скоєння злочинів, що в результаті призводило до розпаду сімей і фатальних наслідків.

Однією з перших у селі відновилася сфера обслуговування населення, торгівля.

Першою торговою точкою на селі, де продавали хліб, став автомобіль з Кролевецького хлібозаводу. Щоб встигнути купити хліб, чергу займали о 4-й годині ранку.

Згодом приватні підприємці на автомобілях почали завозити в село продовольчі та промислові товари. Так утворився стихійний сільський базар, на якому можна було купити товари і поспілкуватися з односельцями.

Повноцінний магазин продовольчих товарів був відкритий у 2000 році мешканкою села, професійним торговим працівником, приватним підприємцем В. М. Чаус. У цьому ж році торгівлю на базарі розпочав С. А. Карпачов.

Незважаючи на руйнівні наслідки 90-х років, життя тривало. Патріотично налаштовані жителі села вже мріяли, як відродити історичну назву села, створити в селі релігійну громаду. Так, за ініціативи випускника школи 50-х років Павла Радченка 14 жовтня 1995 року були проведені збори громадян села (голова зборів Книш Павло Антонович, секретар Корнієць Катерина Яківна), на яких було прийнято рішення про створення в селі релігійної громади, прийнято Статут парафії та звернення до обласної державної адміністрації про реєстрацію релігійної громади.

У квітні 1996 року розпорядженням голови Сумської обласної державної адміністрації було видано свідоцтво про державну реєстрацію релігійної громади у складі УПЦ КП (Української православної церкви Київського патріархату). Це одна з перших церков, яка була створена в Кролевецькому районі. Відновлено історичну назву церкви — Успіння Пресвятої Богородиці.

Духовне життя громади розпочалось 1997 року, коли указом єпархіального архієрея було направлено першого настоятеля парафії Успіння Пресвятої Богородиці УПЦ КП, священика Валерія Гавриленка.

На місці першої церкви Спас Луговий був установлений новий хрест, виготовлений Миколою Охріменком, місце було огороджено.

28 липня 1998 року на свято рівноапостольного князя Володимира було проведено освячення хреста і місця першої православної церкви.

На цей релігійний захід прийшло багато жителів села, а також сусідніх сіл Заболотового, Любитового. На запитання, а що вас сюди привело? Була відповідь — наші предки покоління в покоління передавали своїм дітям, що вони колись були прихожанами цієї церкви.

Спочатку богослужіння проводилось у приміщенні сільської ради, потім в одній з кімнат будинку, збудованого у 19 столітті, який належав заможному селянину Калюжному і в якому за радянських часів розміщувались сільська рада та музей В. Леніна. У 1999 році рішенням сесії сільської ради це приміщення було виділено в постійне користування для проведення богослужінь віруючих релігійної громади села і навколишніх сіл.

З 1998 року релігійну громаду очолював священик Олександр Дупа, а з 1999 по 2001 рік громаду очолив священик Ігор Топорович, який доклав чимало зусиль, щоб приміщенню надати вигляд церкви. Він же освятив хрест, який був установлений на місці Успенської церкви, зруйнованої за часів радянської влади.